Промовляючи все це, пані Кольтер відчула величезне збудження. Вона не знала, чи після таких слів вона вийде звідси живою, але гра з самою смертю в особі цього чоловіка була надзвичайно захоплюючою.
— А Пил? — спитав отець Макфейл. — Яким є погляд запеклої єретички на Пил?
— У мене немає ніяких думок щодо Пилу, — відповіла жінка. — Я не знаю, що це таке, і ніхто цього не знає.
— Зрозуміло. Що ж, я почав із нагадування, що вас заарештовано. Гадаю, настав час підібрати вам місце, де ви могли б трохи поспати. Ви матимете усі вигоди, ніхто вам не завдасть ніякої шкоди, але звідси ви не втечете. Завтра ми продовжимо бесіду.
Отець Макфейл подзвонив у дзвіночок, і майже відразу на порозі з'явився отець Луїс.
— Проведіть пані Кольтер у найкращу кімнату для гостей, — наказав голова Суду. — І замкніть її там.
Найкраща кімната для гостей виявилася обшарпаною та обставленою дешевими меблями, однак там, принаймні, було чисто. Після того як у дверях повернувся ключ, пані Кольтер відразу оглянула кімнату в пошуках мікрофона і знайшла один у вигадливому світильнику, а ще один — у ніжці ліжка. Вона висмикнула обидва, але потім на неї чекала велика несподіванка: із шафи, що стяла за дверима, на неї дивився лорд Роук.
Пані Кольтер зойкнула та схопилася за стіну, щоб не впасти. Галівесп'янин навіть схрестив ноги — вочевидь, почувався тут цілком вільно. Ні жінка, ні золотава мавпа досі його не бачили, і щойно серце пані Кольтер припинило калатати, дихання вповільнилося, вона спитала:
— Мілорде, і коли ви збиралися повідомити мені про свою присутність? Перед тим, як я роздягнулася б, чи пізніше?
— До того, — промовив лорд Роук. — Накажіть своєму деймону заспокоїтися, інакше я зроблю це сам.
Золотава мавпа вищирила ікла, її смух стояв сторчма. Злобний вираз її обличчя залякав би будь-яку звичайну людину, проте лорд Роук лише посміхнувся. Його шпори виблискували у тьмяному світлі. Посидівши так ще кілька секунд, він підвівся та потягнувся.
— Я щойно розмовляв зі своїм зв'язківцем у фортеці лорда Ізраеля, — повідомив він. — Лорд надсилає вам свої вітання та просить повідомити йому про наміри цих людей відразу після того, як вони стануть вам відомі.
У пані Кольтер перехопило дух, наче вони тільки-но боролися з лордом Ізраелем і він кинув її об підлогу. Її очі розширилися, і вона тихо опустилася на ліжко.
— Ви прийшли сюди, щоб стежити за мною чи щоб допомагати мені? — спитала вона.
— І те, й те, і вам пощастило, що я тут є. Щойно ви тут з'явилися, у підвалі почалася якась робота з антарикою. Я не знаю, яка саме, але наразі там працює ціла група науковців. Здається, ваше прибуття підстьобнуло їх.
— Навіть не знаю, радіти мені чи хвилюватися. Узагалі-то я почуваюся виснаженою та збираюся поспати. Можете відвернутися.
Лорд Роук вклонився та повернувся обличчям до стіни. Він стояв так весь час, поки пані Кольтер умивалася в тазику з відколотою емаллю, витиралася тонким рушником, роздягалася та вкладалася в ліжко. Потім її деймон почав патрулювати по кімнаті, зазираючи в шафи та за фіранки й виглядаючи у вікно. Лорд Роук не зводив із нього очей. Нарешті мавпа приєдналася до пані Кольтер, і вони відразу поснули.
Лорд Роук переказав жінці не все, що повідомив йому лорд Ізраель. Союзники сповіщали про незвичайну активність на кордонах республіки — регулярну появу в повітрі різноманітних істот. Зокрема на заході, здається, з'явилася велика група чи то ангелів, чи то якихось інших створінь. Союзники надіслали розвідників, але на цю годину нічого не дізналися — новоприбульці загорнулися в непроникний туман.
Галівесп'янин вирішив не непокоїти пані Кольтер цією звісткою: вона й так була виснажена. Він збирався дати їй виспатися, а сам тим часом намагався постежити за кімнатою.
За годину після того, як жінка увійшла в кімнату, лорд Роук почув тихе шарудіння за дверима: ледь чутний шерех і шепіт. Тієї самої миті в щілині під дверима з'явилося слабке світло. Галівесп'янин перейшов у дальній кут кімнати та зупинився за ніжкою стільця, на який пані Кольтер кинула свій одяг.