— Кожного разу, згадуючи дитину, вона клала руку на медальйон, — відповів голова. — А тепер, як швидко все буде напоготові?
— Знадобиться декілька годин, — промовив доктор Купер.
— Розкажіть, що ви робите з волоссям?
— Ми поміщаємо його в резонаційну камеру. Розумієте, кожна людина унікальна, і розташування її генів є неповторним. Щойно його буде проаналізовано, інформація кодується в низку антаричних імпульсів і передається на установку націлювання. Вона встановлює точні координати джерела матеріалу, у даному випадку волосся — хай там де це джерело перебуває. Загалом цей процес використовує Певні положення єресі Бернарда-Стокса, а саме уявлення про множинність світів…
— Не переймайтеся, докторе. Фра Павел повідомив мені, що дитина перебуває в іншому світі. Будь ласка, продовжуйте. Отже, бомба спрямовується за допомогою волосся?
— Так. На ті волоски, від яких були відрізані ці.
— І коли вона детонує, дитину буде знищено, хоч де вона наразі знаходиться?
Учений затамував подих і тихо промовив:
— Так.
Потім він нервово ковтнув і повів далі:
— Для цього потрібна величезна кількість енергії, антаричної енергії. Ви знаєте, що для початку ланцюгової реакції в урановій атомній бомбі знадобиться велика кількість вибухівки, і так само цей апарат потребує струму колосальної сили — лише так можна вивільнити набагато більшу енергію процесу розривання. Я гадав…
— Я так розумію, місце, де має вибухнути бомба, не має значення?
— Так. У тім-то й річ — вона вибухне де завгодно.
— І вона вже цілком готова?
— Тепер, коли в нас є волосся, питання лише в енергії.
— Я передбачив це. Для наших цілей було реквізовано гідроантаричну станцію в Сен-Жан-Лес-Ов. Вона виробляє достатню кількість енергії, чи не так?
— Так, — відповів науковець.
— То ми розпочнемо зараз же. Будь ласка, займіться апаратом, докторе Купер: якомога швидше підготуйте його для транспортування. Погода в горах швидко змінюється., і незабаром почнеться буря.
Учений узяв невеликий конверт із Ліриним волоссям, нервово вклонився й вийшов. За ним тінню вислизнув лорд Роук.
Щойно вони трохи відійшли від кімнати голови Суду, галівесп'янин стрибнув уперед. Доктор Купер, котрий цієї миті спускався сходами, відчув пекучий біль у плечі та спробував схопитися за поруччя, але рука чомусь не послухалася його, а ноги підкосилися. Він покотився вниз та важко впав на сходову площадку, по його тілу прокотилися конвульсії.
Лорд Роук насилу вирвав конверт із долоні — той був для нього надто великим. Потім він, намагаючись триматися в-затінку, почав пробиратися до кімнати, у якій спала пані Кольтер.
Щілина під дверима виявилася для нього достатньо широкою. У кімнаті вже побував брат Луїс, але він не насмілився застебнути ланцюжок на шиї пані Кольтер: той лежав поруч із нею на подушці.
Аби розбудити жінку, лорд Роук натиснув їй на долоню. Вона була геть виснажена подіями попереднього дня, проте відразу сфокусувала погляд на галівесп'янині й сіла, протираючи очі.
Він розповів їй, що сталося, і віддав конверт.
— Мусите просто зараз знищити все волосся, — сказав лорд Роук, — адже той учений казав, що вистачить навіть однієї волосинки.
Жінка подивилася на русявий завиток і похитала головою.
— Надто пізно, — промовила вона, — це лише половина від того локона, котрий я відрізала. Мабуть, Макфейл поділив його навпіл і залишив собі другу частину.
Лорд Роук досадливо крекнув.
— Либонь, це сталося, коли він озирнувся! — промовив Він. — Я змушений був відступити в тінь, і тоді…
— І ми ніяк не зможемо дізнатися, куди він поклав волосся, — зауважила пані Кольтер. — Утім, якщо ми відшукаємо бомбу…
— Тсс! — пролунало від дверей кімнати.
Це подала сигнал тривоги золотава мавпа, яка припала до підлоги та слухала, що відбувається зовні. За мить лорд Роук і жінка також почули квапливі важкі кроки, що наближалися до дверей.
Пані Кольтер поквапливо передала конверт і волосся З медальйона галівесп'янину, котрий відразу заліз на шафу. Золотава мавпа ледь встигла стрибнути на ліжко та лягти поруч із жінкою, як у дверях шумно повернувся ключ.
— Де волосся? Що ви з ним зробили? Як ви спромоглися напасти на доктора Купера? — пролунав у кімнаті різкий голос голови Суду.
Пані Кольтер підвела руку, щоб прикрити очі від світла з коридору, та з демонстративно сонним виглядом сіла на ліжку.
— Бачу, вам дуже подобається всю ніч розважати своїх гостей, — в'ялим голосом промовила вона. — Це якась нова гра? Що я маю робити? І хто такий доктор Купер?