Ніхто нічого не помітив: ревіння вітру, шум моторів і барабанний дріб від ударів граду по обшивці цепеліна та ящиках заглушили стогін, а в темряві тіло сержанта не було видно. Проте поруч було повно солдатів, тож доводилося діяти дуже швидко. Лорд Роук підскочив до тіла, що лежало на землі, побачив у калюжі крижаної води низку ключів і почав перекидати сталеві форми завдовжки майже з половину його зросту, доки не знайшов перевиту чорним шнурком. Тепер слід було здолати опір кільця, на якому висіли ключі, й не забувати про постійний ризик потрапити під удар градини розміром із два його кулаки.
І тут згори пролунав чоловічий голос:
— Сержанте, із вами все гаразд?
Деймон солдата ричав і принюхувався до заціпенілого сержанта. Чекати було нема чого: лорд Роук вистрибнув, завдав удару ногою — і солдат упав на землю поруч із сержантом.
Ціною неймовірних зусиль лордові Роуку нарешті вдалося розігнути кільце для ключів, а потім підняти шість непотрібних ключів та звільнити той, на якому висів чорний шнурок. Кожної секунди міг знову запрацювати прожектор, але навіть у напівтемряві вороги навряд чи не помітять, що двоє чоловіків лежать непритомні.
І коли галівесп'янин узявся за шнурок і потяг ключ у напрямку пані Кольтер, пролунав крик. Лорд Роук, напружуючи всі м'язи свого тіла, ривками волочив шматок металу до валуна, розташованого за декілька метрів від двох тіл, і досяг його якраз вчасно: поруч замигтіли ноги в чоботях, і чийсь голос наказав освітити тіла. Солдати почали вмикати кишенькові ліхтарики.
— Застрілені?
— Я нічого не чув!
— Вони дихають?
Тут знов увімкнувся прожектор, і лорд Роук зрозумів, що відчуває лисиця, котра потрапила на шосе у світло фар. Він застиг на місці, лише водячи очима туди-сюди, але, здавалося, ніхто не звернув на нього уваги — всі очі були прикуті до двох чоловіків, які невідомо з якої причини лежали на землі. Тоді він підкинув ключ на спину та повз калюжі й камені кинувся до пані Кольтер.
За декілька секунд наручники вже було відімкнуто, і пан і Кольтер тихо поклала їх у калюжу. Лорд Роук підстрибнув, схопився за полу її кожуха та швидко заліз на плече.
— Де бомба? — промовив він жінці у вухо.
— Вони тільки-но почали вивантажувати її. Вона он у тому великому ящику. Я нічого не зможу зробити, поки вони не налаштують її, й навіть потім…
— Гаразд, — сказав лорд Роук. — Біжіть і ховайтеся, а я залишуся тут і спостерігатиму за ними. Мерщій!
Він прослизнув жінці в рукав та зістрибнув на землю. Вона безшумно пересунулася в тінь, перші декілька метрів рухаючись повільно, щоб не привертати уваги охоронця, але потім, пригнувшись, щодуху побігла крізь дощ і темряву вгору по схилу. Перед нею стрибала, роздивляючись шлях, золотава мавпа.
Позаду все ще ревіли двигуни, пролунало декілька розгублених пострілів, але потім голова Суду гарно поставленим командним голосом почав поновлювати порядок. Пані Кольтер згадала біль і марення, котрі охопили її після уколу шевальє Тіаліса, і подумала, що вона нізащо не позаздрить двом ураженим лордом Роуком солдатам — навіть якщо вони залишаться живими.
Піднявшись по мокрих слизьких каменях на кілька десятків метрів, жінка озирнулася і побачила лише коливний відблиск світла від заокругленого черева цепеліна. Потім і це розчинилося в темряві, чулося лише ревіння моторів, що марно намагалися заглушити вітер, та гуркотіння водоспаду десь унизу.
Робітники гідроантаричної станції крізь дощ і вітер пробиралися між скелями, розмотуючи котушку з силовим кабелем і повільно наближуючи кінець кабелю до місця, де встановили бомбу.
Для пані Кольтер проблема полягала не в тому, як вийти з цієї ситуації живою — це було другорядне питання. Головне було витягти з бомби Лірине волосся ще до того, як її буде запущено. Лорд Роук спалив волосся, що лежало в конверті, й розвіяв попіл по вітру, а потім пробрався до лабораторії та став свідком того, як техніки поклали решту русого локона до резонаційної камери. Галівесп'янин добре побачив, де вона розташована та як її відчинити, але яскраве світло, що ним були залиті всі приміщення, та невпинне метушіння технічного персоналу не дозволили йому що-небудь удіяти.
Тож слід було витягти локон вже після того, як бомбу буде налаштовано.
Існувало ще одне ускладнення, пов'язане з намірами голови Суду стосовно пані Кольтер. Енергія бомби утворювалась від розрізання зв'язку між людиною й деймоном, тобто знайомого пані Кольтер жахливого процесу інтерсекції з його клітками та срібною гільйотиною. Отець Макфейл збирався розрізати життєвий зв'язок між нею та золотавою мавпою й використати енергію, що вивільниться, для того, щоб знищити її дочку. Вони з Лірою мали загинути від речі, котру вона, можна сказати, сама винайшла. Що ж, принаймні, задум був красивим.