— Несіть, що є, — промовила пані Кольтер. — Заздалегідь дякую вам. О, між іншим, — додала вона, коли чоловік уже повернувся, щоб піти, — чи можна на хвилинку запросити сюди алетіометриста лорда Ізраеля, пана…
— Пана Басілідеса?
— Так. Він наразі вільний?
— Пані, він працює зі своїми книжками, але я перекажу йому, що ви хотіли б його бачити.
Жінка прийняла душ і переодяглася в єдину чисту сорочку, котра в неї залишалася. Холодний вітер, що бив у шибки вікон, і сіре ранкове світло викликали в неї озноб. Вона поворушила в каміні жарини, сподіваючись, що це зупинить тремтіння, але холод, мабуть, зачаївся не лише в її плоті, а й у кістках.
За десять хвилин у двері постукали. До кімнати увійшов блідий алетіометрист із темними колами під очима та нахилив голову. На його плечі сидів його деймон-соловей. За ним увійшов ординарець, несучи тацю зі хлібом, сиром та кавою. Пані Кольтер промовила:
— Дякую за те, що погодилися прийти, пане Басілідес. Можу запропонувати вам перекусити.
— Спасибі, я б випив кави.
Наливши йому чашку, жінка сказала:
— Я впевнена, ви стежили за тим, що відбувалося, тому, будь ласка, скажіть мені, чи моя дочка жива?
Чоловік деякий час помовчав. Золотава мавпа схопила пані Кольтер за руку.
— Вона жива, — ретельно добираючи слова, промовив Басілідес, — але при цьому…
— Ну ж бо, кажіть!
— Вона у світі мертвих. Деякий час я не міг зрозуміти, що каже прилад: це здавалося мені неможливим. Але сумнівів не може бути: вони із хлопцем спустилися до країни мертвих та проклали для духів шлях до верхнього світу. Щойно духи виходять туди, вони розчиняються в повітрі так само, як деймони, але для них, здається, це є найбажанішим і найприємнішим кінцем. Алетіометр повідомив, що дівчинка зробила це, бо чула пророцтво, за яким має настати кінець смерті, і вирішила, що цю місію повинна виконати саме вона. Як наслідок, зі світу мертвих наразі існує вихід.
Пані Кольтер відняло мову. Аби приховати свої емоції, вона змушена була подивитися у вікно. Зрештою жінка спитала:
— А вона вийде звідти живою? Та ні, ви ж не можете цього сказати. Чи вона… як вона…
— Вона страждає від болю та страху, але поруч із нею той хлопець, а також два галівесп'янини, наші агенти. Поки що вони всі тримаються разом.
— А бомба?
— Бомба не зашкодила їй.
Пані Кольтер раптом почулася геть виснаженою. Понад усе на світі їй захотілося лягти та проспати декілька днів, а може, й більше. За вікном тріпотів на своїй мотузці прапор, а над бастіонами, каркаючи, кружляли круки.
— Дякую, пане, — сказала жінка, знову повернувшись до алетіометриста. — Моя подяка не знає меж. Будь ласка, дайте мені знати, якщо ви дізнаєтеся про Ліру щось ще — скажімо, про те, де вона перебуває та що робить.
Чоловік вклонився та вийшов. Пані Кольтер підійшла до похідного ліжка й лягла на нього, але хоч як вона намагалася заснути, її очі чомусь не заплющувалися.
— Що ви думаєте про це, царю? — спитав лорд Ізраель.
Він стояв на верхівці спостережної башти та крізь телескоп дивився в західне небо. Здавалося, там над самим горизонтом висіла в повітрі гора, затягнута хмарами. Вона була дуже далеко — так далеко, що видавалася не більшою, ніж ніготь на великому пальці витягнутої руки. Але ще недавно її там не було, і вона висіла абсолютно непорушно.
Телескоп приближував її, однак це мало що давало: хмара виглядає як хмара незалежно від того, у скільки разів збільшити її зображення.
— Це Затьмарена Гора, — промовив Огунве. — Чи як там її ще називають? Фаетон?
— Із Регентом як візником. Він добре приховався, цей Метатрон. Апокрифічні джерела повідомляють, що колись він був чоловіком на ім'я Енох, сином Яреда — це шосте покоління від Адама. І тепер він керує небесним царством. І його наміри простягаються далі — якщо той ангел, котрий проник у Затьмарену Гору й котрого ми знайшли біля сірчаного озера, не помилявся. Коли він переможе у битві, то почне втручатися безпосередньо в людське життя. Уявіть це, Огунве, — довічна інквізиція, набагато гірша, ніж найсміливіші мрії Консисторського Суду Благочестя, безліч шпигунів і зрадників у кожному світі, що діють під керівництвом того розуму, котрий рухає цю гору… Старий Господь, принаймні, тактично відступив у затінок: брудну роботу щодо спалювання єретиків та вішання відьом він залишив своїм священикам. Але новий буде набагато-набагато гіршим.