Отже, Ліра не знала, чому вона спала весь цей час. Чи слід сказати їй та цим розбити всі її спогади — навіть якщо вони були несправжніми? Ні, звісна річ, робити цього не слід.
— Здається, он той кущ? — промовила Ліра.
Місяць сяяв так яскраво, що було видно кожну голку. Віл відламав гілочку, і його пальці покрилися пахучою клейкою-смолою.
— Маленьким шпигунам ми нічого про це не скажемо, — нагадала дівчинка.
Вони набрали повні оберемки гілок та понесли їх до печери.
15
Кузня
Галівесп'яни розмовляли про ніж. Домовившись із Йориком Бернісоном про збройний нейтралітет, вони усілися на кам'яному пагорку подалі від багаття. Іскри злітали до самої стелі, а вогонь ревів і тріщав, тож маленьким людям можна було не боятися, що їх почують. Тіаліс промовив:
— Ми ні на мить не повинні спускати з нього очей. Щойно ніж буде полагоджено, ми ходитимемо за ним, як тіні.
— Він надто пильний. Він повсюди шукає нас, — відповіла Салмакія. — Дівчинка набагато довірливіша. Думаю, можна було б домогтися її Прихильності. Вона наївна, і завоювати її любов буде неважко. Гадаю, саме на це ми маємо спрямували всі свої зусилля, Тіалісе.
— Але ніж у нього. Він може застосувати його.
— Без неї він нікуди не піде.
— Хто знає? Мені здається, що тільки-но ведмідь полагодить ніж, вони скористаються ним, щоб вислизнути до іншого світу та відірватися від нас. Ти бачила, як він перервав її, коли вона збиралася щось сказати про їхні наміри? У них є якась таємна мета, відмінна від тієї, котру ми їм нав'язуємо.
— Побачимо. Але, гадаю, ти маєш рацію: ми в будь-якому разі повинні триматися поруч із хлопцем.
Потім галівесп'яни дещо скептично почали спостерігати, як Йорик Бернісон розкладає інструменти у своїй імпровізованій кузні. Могутні робітники збройових майстерень лорда Ізраеля, що мали у своєму розпорядженні антаричні горна та домни, прокатні стани та гідравлічні преси, напевно лише розсміялися б, побачивши звичайне багаття, а також кам'яний молот та ковадло зі шматка Йорикової броні. Проте ведмідь явно знав, що він робить, і, спостерігаючи за його впевненими рухами, маленькі шпигуни відчули, що їхній скепсис тане.
Коли повернулися діти з дровами, Йорик наказав їм спочатку скласти гілки в купу біля вогню. Тоді він почав брати до лап послідовно кожну гілку та, оглянувши її, передавав1 Вілу чи Лірі з указівкою, під яким кутом її слід покласти у вогонь або як розламати її на частини. Як наслідок, розгорілося багаття надзвичайної сили, причому вся його енергія була зосереджена з одного боку.
У печері стало дуже жарко. Йорик продовжував працювати з вогнем, а дітям довелося ще декілька разів сходити до куща за дровами та зробити досить великий їх запас.
Потім ведмідь підняв із підлоги невеликий камінь і наказав Лірі знайти ще декілька подібних камінців. За його словами, після нагрівання такі камені випускають газ, що огортає лезо та ізолює його від повітря, адже коли розпечений метал стикається з повітрям, він поглинає його та стає менш міцним.
Ліра пішла на пошуки та за допомогою Пантелеймона, котрий перетворився на сову, невдовзі відшукала дюжину таких каменів. Йорик повідомив їй, як і де розмістити їх, та показав, як за допомогою гілки з великою кількістю листя створювати тягу, потрібну для того, щоб газ рівномірно покривав ковадло.
Віл був призначений відповідальним за вогонь, і Йорик декілька хвилин витратив на те, щоб розповісти хлопцеві принципи роботи та переконатися, що він їх добре засвоїв. Від того, як підтримують жар, залежало дуже багато, а Йорик не міг щоразу відриватися від ковальської роботи та класти дровину в потрібне місце, тож йому залишалося тільки довірити це завдання Вілові. Утім, хлопець швидко показав, що на нього цілком можна покладатися.
Ведмідь також зауважив, що Вілу не слід очікувати, що ніж буде точнісінько таким самим, як раніше. Він буде коротшим, адже кожна наступна частинка леза має дещо перекривати попередню, інакше їх не можна буде скувати. Крім того, незважаючи на газ із каменів, поверхня ножа трохи окислиться, і гра кольорів на ній уже не буде такою виразною, як раніше, а рукоятка почорніє. Але лезо буде так само гострим, як колись, а головне, не зміняться його властивості.
Отже, Віл, прикриваючи запалені від спеки очі, опаленими руками підкладав смолисті гілки в ревуче полум'я, розміщуючи їх так, щоб жар зосереджувався там, де це було потрібно Йорикові.