— Тут безпечно, тож ми спатимемо тут.
Він почекав, поки галівесп'яни та Ліра пройдуть крізь вікно, і відразу зачинив його. Вони з Лірою попадали на пісок, надто виснажені, щоб шукати кращого місця. Леді Салмакія озиралася довкола, а Тіаліс налаштував свій магнітний резонатор та почав передавати в темряву повідомлення.
16
Наміроліт
— Моя дитина! Моя дочка! Де вона? Що ти зробив? Дівчинка моя! Ти розриваєш моє серце — зі мною їй нічого не загрожувало, а де вона зараз?
Крик пані Кольтер луною відбивався від мурів кімнати нагорі адамантової башти. Жінка була прив'язана до стільця, її волосся було розпатланим, одяг розірваним, а очі шаленими, її деймон-мавпа борсався та смикався на підлозі, скутий срібним ланцюгом.
Поруч сидів лорд Ізраель, роблячи якісь нотатки на аркуші паперу й начебто не звертаючи уваги на пані Кольтер. Його ординарець стояв поруч і нервово дивився на жінку. Лорд Ізраель простягнув ординарцеві аркуш, і той, віддавши честь, квапливо вийшов із кімнати. Його деймон-тер'єр тюпав слідом за ним, підібравши хвоста.
Лорд Ізраель повернувся до пані Кольтер.
— Відверто кажучи, віднині мені начхати на Ліру, — тихим сиплим голосом промовив він. — Цій зіпсованій дитині слід було залишатися на своєму місці й робити те, що їй кажуть. Я не можу й надалі витрачати на неї час та ресурси: якщо вона відкидає допомогу, то хай сама порається з наслідками.
— Ти кажеш це не всерйоз, Ізраелю, інакше ти б…
— Та ні, я абсолютно серйозний. Переполох, котрий вона вчинила, зовсім не вартий її достоїнств. Це звичайна англійська дівчинка, не надто розумна…
— Вона надзвичайно розумна! — вигукнула пані Кольтер.
— Гаразд, але притому вона нерозважлива, нечесна, надто імпульсивна та жадібна…
— Хоробра, щедра, добра.
— Звичайнісінька дитина, що нічим не відрізняється від Інших…
— Звичайнісінька?! Це Ліра! Вона неповторна! Подумай про те, що вона вже зробила. Ізраелю, твоя дочка може тобі не подобатися, але не смій зневажливо ставитися до неї! І зі мною їй нічого не загрожувало, доки…
— Ти маєш рацію, — промовив лорд Ізраель, підводячись. — Вона дійсно неповторна. Приручити та пом'якшити тебе — це не абищо! Вона вирвала твої отруйні зуби, Марісо. Твій вогонь згасила мжичка сентиментального благочестя. Хто б міг подумати? Безжальний агент Церкви, фанатичний переслідувач дітей, винахідниця зловісних апаратів, що відрізають у них душу та шукають у заляканих маленьких істотах хоч які ознаки гріха — але варто було з'явитися лихослівній огидниці з чорними нігтями, й ти відразу заквоктала та, наче квочка, почала висиджувати її. Я мушу визнати: ця дівчинка наділена даром, що його я не бачив більш ні в кого. Але якщо вона здатна лише на те, щоб перетворити тебе на сліпо люблячу мати, то вона геть не варта галасу, який зчинився навколо її персони. А тепер, будь ласка, заспокойся. Я запросив своїх командирів на термінову зустріч, і якщо ти не у змозі тримати себе в руках, тобі заткнуть рота кляпом.
Пані Кольтер була схожа на свою дочку більше, ніж їй було відомо: вона відповіла на слова лорда Ізраеля, плюнувши йому в обличчя. Проте він спокійно витерся та промовив:
— Що ж, кляп покладе край і такій поведінці.
— О Ізраелю, виправ мене, коли я помиляюся, — сказала пані Кольтер, — але той, хто демонструє своїм підлеглим полонену жінку, прив'язану до стільця, безперечно є уособленням ввічливості. Розв'яжи мене, або я просто змушу тебе заткнути мені рота!
— Як бажаєш, — відповів Ізраель і дістав із шухляди свого столу шовковий шарф. Однак коли він підійшов, аби зав'язати ним рот жінки, вона енергійно захитала головою.
— Ні, ні, не роби цього, Ізраелю! — гаряче заговорила вона. — Благаю тебе, не принижуй мене!
З її очей бризнули гнівні сльози.
— Гаразд, я розв'яжу тебе, але твій деймон залишиться скутим, — вирішив Ізраель, поклав шарф назад до столу і перерізав мотузки складаним ножем.
Пані Кольтер потерла зап'ястя, підвелася, потягнулася й лише тоді звернула увагу на те, у якому стані перебували її одяг і волосся. Вона виглядала блідою та виснаженою: галівесп'янська отрута й досі залишалася в її тілі, і від цього її суглоби болісно крутило, але вона не збиралася цього показувати.
— Можеш прийняти душ, — промовив лорд Ізраель, показавши на крихітну ванну кімнату, що примикала до його кабінету.
Жінка підняла свого скутого деймона, котрий весь цей час злісними очима дивився на лорда Ізраеля, та пішла давати собі раду.