— Я маю сумніви, — вимовив цар Огунве, — але вони стосуються не пані Кольтер, а вас.
— Чому ж? — поцікавився лорд Ізраель.
— Якщо вона спокусить вас, ви не встоїте. Ми, на щастя, захопили її в полон, але її не слід було запрошувати на цю нараду. Обходьтеся з нею як завгодно поштиво, надайте їй хоч який комфорт, але тримайтеся від неї подалі.
— Що ж, я попросив вас висловитися, — промовив лорд Ізраель, — а тому мушу погодитися з вашим докором. Я ціную вашу присутність вище, ніж цієї жінки, царю. Я накажу відвести її.
Він простяг руку до дзвіночка, але тут заговорила пані Кольтер.
— Будь ласка, — енергійно сказала вона, — спочатку вислухайте мене! Я можу допомогти вам. Ви ледь чи знайдете когось, хто був би ближчим до верхівки Магістрату. Ви питаєте, чому мені можна довіряти, чому я вирішила залишити лоно Церкви? Це просто: Церква збирається вбити мою дочку, вони не наважаться залишити її живою. Щойно я дізналася, ким вона є, щойно мені стало відомо, що відьмацьке пророцтво стосується саме її, я збагнула, що відтепер шляхи пані Кольтер і Святої Церкви розбігаються, і ми віднині стали ворогами. Я не знала, чого прагнули ви, лорде Ізраель, та ким я є для вас, але знала, що мушу виступити проти Церкви, проти всього того, у що вона вірить, і, якщо потрібно, проти найвищої влади нашого всесвіту. Я…
Вона зупинилася. Усі командири уважно її слухали, але вона дивилася просто в очі лордові Ізраелю та зверталася тільки до нього. Її голос був низьким і пристрасним, а чудові очі блищали.
— Я була найгіршою матір'ю у світі. Я дозволила забрати від себе свою єдину дитину, котра тоді була ще немовлям, — мені було байдуже, що з нею станеться, я дбала лише про свою кар'єру. Я роками не згадувала про неї, а коли і згадувала, то лише шкодувала, що народила її Але коли Церква почала виявляти інтерес до Пилу та дітей у моєму серці щось ворухнулося, і я згадала, що сама є матір'ю, а Ліра… а Ліра є моєю дитиною. І коли я дізналася, що їй загрожує небезпека, то врятувала її. Я тричі втручалася та витягала її з небезпеки: першого разу, коли почало працювати Облаткове братство, тоді я пішла до Коледжу Джордана, забрала її до своєї лондонської оселі, де я могла не боятися руки братства — принаймні, я сподівалася на це. Але Ліра втекла. Другого разу я допомогла ці у Больвангарі, втрутившись якраз вчасно, — над нею вже було занесене лезо. Моє серце ледь не зупинилося… Саме це вони — тобто ми — робили з іншими дітьми, проте коли дійшло до моєї власної дитини… О, ви не маєте уявлення про жах, котрий я тоді відчула, сподіваюся, ніколи не відчуєте нічого подібного… Але я звільнила її, витягла звідти — тобто вдруге врятувала її. Однак навіть тоді я вважала себе частиною Церкви, її вірною і відданою слугою, була впевнена, що виконую завдання, дане мені Господом.
А потім я дізналася про відьмацьке пророцтво. Згідно з ним Ліра через деякий час буде спокушена — як була колись спокушена Єва. Якою буде ця спокуса, я не знаю, але, зрештою, Ліра підростає, і неважко уявити собі, що може статися. А тепер, коли Церква також це знає, вона хоче її вбити. Якщо все залежить від дівчинки, чи зможуть вони піти на ризик, залишивши її живою? Хіба насміляться вони дозволити всьому йти своїм ходом, сподіваючись, що Ліра відкине спокусу, якою б та не була? Ні, вони неодмінно її вб'ють. Якби вони могли, то напевно повернулися б в Едемський сад і вбили Єву ще до того, як та зазнала спокуси. Вбивати для них — це цілком звична річ, сам Кальвін віддавав накази вбивати дітей. Либонь, вони умертвлять Ліру із церемоніями, молитвами, плачем і співом псалмів і гімнів, але суті це не змінює — її буде вбито! Якщо вона потрапить до їхніх рук, її можна вважати мертвою. Отже, коли я почула слова однієї з відьом, то врятувала свою дочку втретє. Я просто забрала її до безпечного місця та залишилася там.
— Але ви накачали її снодійним, — промовив цар Огунве. — Ви не дозволяли їй прийти до тями.
— Я змушена була це зробити, — відповіла пані Кольтер, — адже Ліра ненавидить мене…
Тут її голос, що до того хоча і дзвенів емоціями, але був твердим, раптом обірвався риданням. За мить жінка продовжила:
— Вона боялася та ненавиділа мене, і якби я не скористалася снодійним, а Ліра не впала б у забуття, вона випурхнула б від мене, як пташка від кішки. Чи знаєте ви, як важко мені, матері, було напувати її сонним зіллям? Але ж це був єдиний спосіб урятувати її від смерті! Весь цей час у печері… вона спала, її очі були заплющені, тіло нерухомим, її деймон лежав, згорнувшись клубочком, біля її шиї… О, я відчувала таку любов, таку ніжність, таку глибоку… Я вперше дістала змогу по-справжньому дбати про свою крихітку… я мила її тіло, годувала її, піклувалася, щоб їй було тепло та зручно… Я цілими ночами лежала біля неї, колисала її у своїх обіймах, цілувала її очі… Її волосся було мокрим від моїх сліз… Я…