У натовпі прокотилося шелестіння схвалення та згоди. Усі мулефа дивилися на Мері, і відчуття, нібито вона новенька у школі, де на неї покладають великі надії, посилилося. Вона також почула незвичайні лестощі: порівняння її зі швидким та сміливим птахом було новим і приємним, адже вона завжди вважала себе повільною й надто пунктуальною. Проте разом із усім цим їй спало на думку, що мулефа помиляються щодо неї, що вони дістали про неї хибне враження, що вона не зможе справдити їхні відчайдушні надії.
Утім вона мусить зробити все, що від неї залежить. Мулефа чекають цього від неї.
— Сатамаксе та мулефа, — мовила вона, — ви довірились мені, і я зроблю все можливе. Ви були добрими до мене, а ваше життя є гідним і красивим, тож я спробую віддячити Вам. Тепер, коли я бачу сарф, я знаю, над чим мені працювати. Дякую за віру в мене.
Мері почала спускатися з кургану, і всі мулефа, повз котрих вона проходила, щось бурмотіли та гладили її своїми хоботами. Вона, втім, з острахом думала про обіцянку, яку тільки-но дала.
Тієї самої миті у світі Ситагаза священик-убивця отець Гомес важко піднімався по схилу гори стежкою, що пролягала Повз перекручені стовбури оливкових дерев. Вечірнє світло Пробивалося крізь сріблясте листя, а повітря дзвеніло голосами цвіркунів і цикад.
Він побачив попереду невеличку ферму, повиту виноградом, там бекала коза і дзенькав серед сірих каменів струмочок. Поруч із будинком порався біля якогось діла старий чоловік, а жінка приблизно одного з ним віку вела козу до відерця біля стільця.
Мешканці селища, котре отець Гомес пройшов за декілька годин до того, повідомили йому, що жінка, за якою він ішов, справді проходила тут і що вона наче збиралася Піднятися в гори. Священик подумав, що старе подружжя могло бачити її. Принаймні, на фермі можна буде придбати сиру та оливок, а також набрати джерельної води. Отець Гомес був цілком звиклий до скромного життя, і в нього було вдосталь часу.
18
На підступах до міста мертвих
Ліра прокинулася ще вдосвіта. Біля її грудей заворушився Пантелеймон, і вона скочила на ноги, щоб прогулятися та розігрітися. Небо на сході поступово сіріло. Вона ще ніколи, навіть в укритій сніговою ковдрою Арктиці, не зустрічала такої тиші: не було жодного подуву вітерцю, а море було таким спокійним, що навіть найменші брижі не порушували його дзеркальної поверхні. Здавалося, цей світ застиг, вдихнувши й ще не видихнувши.
Віл спав, підібгавши під себе коліна та поклавши голову на рюкзак із ножем. Ліра побачила, що з хлопцевого плеча сповз плащ, і поправила його, удавши, що при цьому вона намагається не торкатися його деймона. «Його деймон має бути десь поруч», — подумала дівчинка.
Несучи все ще сонного Пантелеймона, вона пройшлася вздовж берега та сіла на укосі піщаної дюни на такій відстані від Віла, щоб її голос не розбудив його.
— Ці мені маленькі люди! — промовив Пантелеймон.
— Вони мені не подобаються, — твердо сказала Ліра. — Гадаю, нам слід якомога швидше здихатися їх. Мабуть, коли ми зможемо впіймати їх у якусь сітку, Віл проріже вікно і відразу зачинить його за нами, й тоді ми будемо вільні.
— Але в нас немає сітки, — відповів деймон. — Хай там як, вони надто розумні, щоб можна було так відірватися від них. Ти знаєш, Тіаліс наразі дивиться на нас.
За декілька секунд до цього Пантелеймон набув вигляду яструба, тому його очі були зіркішими, ніж у дівчинки. Темрява неба поступово змінювалася на найблідішу небесну блакить, і коли дівчинка кинула погляд на море, з-за горизонту саме з'явився краєчок сонця, засліпивши її. Позаяк вони сиділи на схилі дюни, світло досягло цього місця на декілька секунд раніше, ніж піщаного пляжу, і Ліра мала змогу спостерігати, як сонячні промені біжать до Віла. Потім вона роздивилася крихітну фігуру шевальє Тіаліса, який, зібраний і зосереджений, стояв біля голови хлопця та дивився на них!
— Річ у тому, — промовила Ліра, — що вони не можуть примусити нас робити те, що їм потрібно. Вони змушені йти за нами. Гадаю, їм це також не дуже подобається.
— Якщо вони схоплять нас, — сказав Пантелеймон, маючи на увазі себе й Ліру, — та наставлять на нас свої жала, Вілу доведеться зробити те, що вони йому накажуть.