— Полювати на женихів принизливо, Ліліан!
— Який же ти наївний, Ісаку! Гадаєш, якби моя мати не загнуздала тебе, ти б одружився зі мною?
— Альма зовсім юна. Заміжжя до двадцяти п’яти років мало б каратися за законом.
— Двадцяти п’яти! В цьому віці вона не знайде жодного пристойного жениха, всіх розберуть.
Небога хотіла поїхати кудись, щоб продовжити навчання, і Ліліан зрештою здалась; рік чи два вищої освіти дівчині не зашкодять, — міркувала вона. Вирішили, що Альма навчатиметься в жіночому коледжі в Бостоні: Натаніель також навчався в цьому місті й міг уберегти її від тамтешніх небезпек та спокус. Ліліан припинила знайомити її з потенційними женихами й заходилася збирати необхідні речі — спідниці, набори з камізельки та светру з ангори в пастельних тонах, які були тоді в моді, хоча й не пасували такій окостуватій дівчині з крупними рисами обличчя, як Альма.
А та, попри тиск тітки, котра шукала серед знайомих поважну людину, яка б теж вирушала в тому напрямку, щоб припоручити небогу, наполягла, що подорожуватиме сама, й полетіла рейсом кампанії Бреніфф Ейрвейз до Нью-Йорка, де мала пересісти на бостонський поїзд. В аеропорту її зустрів Натаніель. Батьки сповістили його телеграмою, і він вирішив зустріти Альму, щоб потім разом їхати поїздом. Вони обійнялися з ніжністю, накопиченою за півроку, відколи Натаніель востаннє відвідав Сан-Франциско, й почали плутано переповідати одне одному новини, поки негр-носильник штовхав позаду них до таксі візок з багажем. Натаніель порахував валізи та коробки з капелюшками й запитав Альму, чи вона, бува, не везе речі на продаж.
— Ти не повинен мене критикувати, бо сам завжди вдягаєшся, як денді.
— Які твої плани, Альмо?
— Я тобі писала. Я обожнюю твоїх батьків, але задихаюся в їхньому домі. Я прагну незалежності.
— Авжеж. На гроші мого батька?
Альма не врахувала цієї подробиці. Першим кроком до незалежності було одержати якийсь диплом. Зі своїм покликанням вона ще не визначилася.
— Твоя мама весь час шукає мені жениха. Я не насмілююсь сказати їй, що вийду заміж за Ітімея.
— Прокинься нарешті, Альмо! Ітімей уже десять років як зник з твого життя.
— Вісім.
— Викинь його з голови. Навіть у тому малоймовірному випадку, якщо він з’явиться знову й зацікавиться тобою, ти не зможеш вийти за нього заміж і чудово це знаєш.
— Чому?
— Як чому? Він людина іншої раси, іншого соціального класу, іншої культури, релігії, статків. Тобі потрібні ще аргументи?
— Тоді я залишуся незаміжньою. А ти маєш кохану, Нате?
— Ні, але, якщо матиму, ти першою про це дізнаєшся.
— Тим краще. Ми можемо удати, ніби ми наречені.
— Навіщо?
— Щоб знеохотити кожного дурня, який наблизиться до мене.
За останні місяці сестра в перших змінилася: це була вже не школярка в гетрах — у новому вбранні вона скидалася на елегантну даму, однак на Натаніеля, котрий знав усі її секрети, не справили враження ні сигарета, ні кольору морської хвилі костюм, ні капелюшок, рукавички та туфлі вишневого кольору. Альма залишалася пещеною дівчинкою, котра — налякана гамором велелюдного Нью-Йорка — вчепилася в нього й не відпускала, поки не опинилася в своєму готельному номері. «Залишся спати у мене, Нате, — попросила вона з тим самим переляком на обличчі, що й у дитинстві, коли плакала в шафі, проте він уже втратив невинність, і тепер спати разом було б іншою справою. Назавтра вони з об’ємним багажем сіли в бостонський поїзд.
Альма гадала, що навчаючись у коледжі в Бостоні, почуватиметься вільніше, ніж у середній школі, яку здолала без великих зусиль. Вона збиралася вражати своїми нарядами, провадити богемне життя в кав’ярнях та барах разом із Натаніелем, а у вільний час відвідувати деякі лекції, щоб не розчаровувати дядька з тіткою. Однак невдовзі виявила, що ніхто на неї не дивиться, в місті траплялися сотні дівчат, метикованіших за неї, брат у перших завжди знаходив привід залишити її саму, а до занять вона була погано підготовлена. Альму оселили в кімнаті з якоюсь гладухою з Вірджинії, котра при першій же нагоді навела їй докази вищості білої раси. Негри, жовті та червоношкірі були мавпами, Адам і Єва — білими, Ісус, либонь, американцем, хоча вона не була певна. Дівчина, за її словами, не схвалювала дій Гітлера, однак вважала, що в єврейському питанні той мав рацію: це проклята раса, бо вони вбили Ісуса. Альма попросила, щоб її перевели до іншої кімнати. Клопотання розглядали два тижні; нова сусідка виявилася кладезем різних маній та фобій, але принаймні не антисеміткою.