— Землю ми вже маємо, Ітімею. Я вкладу початковий капітал, щоб підготувати ґрунт і висадити рослини, все інше доведеться робити тобі. З продажів ти зможеш якось сплачувати свою частку без поспіху й відсотків. Коли з’явиться можливість, перепишемо товариство на тебе. Сьогодні земля належить товариству Беласко, Фукуда та діти.
Ісак промовчав, що оформив товариство й купив землю менш ніж за тиждень перед тим. Він розповість про це Ітімею через чотири роки, коли перепише бізнес на нього.
Родина Фукуда повернулася до Каліфорнії та облаштувалася в Мартінесі, за сорок п’ять хвилин від Сан-Франциско. Працюючи від зорі до зорі, Ітімей, Мегумі та Хейдецо зібрали перший урожай квітів. Вони пересвідчилися, що земля й клімат тут такі, що кращих годі бажати — залишалося тільки розмістити продукцію на ринку. Хейдецо виявилася спритнішою та витривалішою за дітей. У Топазі вона розвинула бійцівський дух та організаторські здібності, в Аризоні тягнула на собі всіх, бо Такао ледве дихав між сигаретами й нападами кашлю. Вона любила чоловіка з відданістю жінки, яка не ставить під сумнів своєї долі дружини, однак удівство стало для неї полегкістю. Повернувшись з дітьми до Каліфорнії й побачивши перед собою два гектари можливостей, вона, не вагаючись, узялася за справу. Спершу дочка корилася їй і з лопатою та граблями працювала на землі, однак у голові Мегумі роїлися думки про майбутнє, дуже далеке від сільського господарства. Ітімей кохався в ботаніці й мав залізну волю до тяжкої праці, але йому бракувало практичності та вміння рахувати гроші. Молодик був ідеалістом, мрійником, більш удатним до малювання та поезії, ніж до необхідної в комерції розважливості. Він ніяк не їхав до Сан-Франциско продавати розкішний урожай квітів, поки мати не наказала йому вимити землю з-під нігтів, одягти костюм, білу сорочку й картату краватку — ніякої жалоби — завантажити пікап і вирушити до міста.
Мегумі склала список найвишуканіших квіткових магазинів, і Хейдецо з тим списком об’їхала їх по одному. Свідома, що виглядає, як японська селючка, й жахливо говорить по-англійськи, вона залишалася в автівці, поки Ітімей з червоними від сорому вухами пропонував свій крам. Його бентежило все, що стосувалося грошей. Мегумі казала, що її брат не годен жити в Америці, бо він скромний, суворий, пасивний і простий; якби це від нього залежало, він би ходив у пов’язці на стегнах, з мискою в руці й жебрав якусь їжу, як це роблять ченці в Індії.
Того вечора Хейдецо та Ітімей повернулися з Сан-Франциско порожнім пікапом. «Я вперше й востаннє супроводила тебе, синку. Ти глава родини. Ми не можемо їсти квіти, ти мусиш навчитися їх продавати», — сказала Хейдецо. Ітімей спробував був перекласти цю повинність на сестру, але Мегумі стояла вже однією ногою на порозі. Вони зрозуміли, як легко одержати добру ціну за квіти, й підрахували, що — коли задовольнятимуться малим і не трапиться, бува, якого лиха — то за чотири-п’ять років сплатять гроші за землю. До того ж, побачивши врожай, Ісак Беласко пообіцяв одержати в отелі «Фермонт» контракт на постачання пишних букетів свіжих квітів для холу й віталень, якими славився цей заклад.
Нарешті, після тринадцяти років поневірянь, родина спокійно зітхнула, і тоді Мегумі заявила, що їй уже тридцять, і вона хоче розпочати власне життя. За ці роки Бойд Андерсон встигнув одружитися й розлучитися, став батьком двох дітей і знову просив Мегумі приїхати на Гаваї, де йому — власнику механічної майстерні та парку вантажівок — непогано велося. «Забудь про Гаваї! Якщо хочеш жити зі мною, це має бути в Сан-Франциско», — відповіла Мегумі. Вона вирішила вчитися на медсестру. В Топазі їй доводилося приймати пологи, і щоразу, тримаючи на руках новонародженого, Мегумі відчувала екстаз, порівняний хіба що з божественним одкровенням. Віднедавна акушерські обов’язки, які доти були справою гінекологів та хірургів, почали передавати самим акушеркам, і Мегумі хотіла бути серед перших, хто опанує цей фах. Її прийняли на навчання за програмою «Медицина та жіноче здоров’я», яка до того ж була безкоштовною. Впродовж наступних трьох років Бойд Андерсон продовжував обачно залицятися до неї на відстані, переконаний, що, одержавши диплом, Мегумі вийде за нього й переїде на Гаваї.
27 листопада 2005 року