Туристи пішли, так нічого й не купивши, і китайська лялька з жадібністю накинулася на них. Відрекомендувалася як Майлі й спробувала приголомшити їх завченою промовою про камеру «полароїд», манеру та наміри Натаніеля Беласко, світло й тінь, вплив фламандського живопису, вельми потішивши Альму, яка слухала її, мовчки киваючи головою. Майлі не ототожнила цю сиву жінку з моделлю на портретах.
Наступного понеділка, після зміни в Лак-хаузі, Ірина прийшла до Альми, щоб відвезти її до кінотеатру, де вони збиралися додивитися стрічку «Лінкольн». Ленні Біль поїхав на кілька днів до Санта-Барбари, й Ірина тимчасово повернула собі повноваження аташе з питань культури, як Альма називала її до того, як Ленні приїхав до Лак-хаузу й узурпував цей привілей. За кілька днів перед тим вони проглянули фільм до середини, бо в Альми штрикнуло серце, та так боляче, що вона скрикнула, і їм довелося залишити зал. Жінка одразу відшила білетера, який збирався викликати «швидку», бо перспектива опинитися в лікарні видалася їй ще гіршою, ніж шанс померти на місці. Ірина відвезла її до Лак-хаузу. Альма вже якийсь час давала дівчині ключ від своєї кумедної автівки, щоб Ірина сідала за кермо, бо вона просто-напросто відмовлялася ризикувати життям як пасажирка; сміливість Альми на трасі зростала в міру того, як у неї слабшав зір і сильніше тремтіли руки. Дорогою біль минув, але сили в жінки вичерпалися, обличчя пополотніло, а нігті посиніли. Ірина допомогла їй лягти і, не питаючи дозволу, зателефонувала Кетрін Хоп, якій довіряла більше, ніж штатному лікареві закладу. Кеті швидко приїхала на своєму візку, ретельно, як зазвичай, оглянула Альму і виснувала, що та повинна якнайшвидше показатися кардіологу. Того вечора Ірина влаштувала собі на дивані в Альминому помешканні постіль, яка виявилася зручнішою, ніж матрац на підлозі в її кімнаті у Берклі, і залишилася з жінкою на ніч. Альма спала спокійно з Неко в ногах, але прокинулась млява і вперше, відколи Ірина з нею познайомилася, вирішила провести день у ліжку. «Завтра ти повинна змусити мене підвестися, чуєш, Ірино? Я не збираюся лежати весь час з чашкою чаю в одній руці та книжкою в другій. Не хочу скінчити життя в піжамі та капцях. Старики, які звикають до ліжка, вже не підводяться.» Вірна своїм словам, назавтра вона доклала зусиль, щоб розпочати день, як зазвичай, і більше не згадувала слабкість, яку дозволила собі впродовж тих двадцяти чотирьох годин, а заклопотана різними справами Ірина, й думати про це забула. А от Кетрін Хоп вирішила не давати Альмі спокою, поки її не огляне фахівець, однак та примудрилася відкласти відвідини лікаря.
Їм ніщо не завадило додивитися фільм, і з кінотеатру обидві вийшли в захваті від Лінкольна й від актора, котрий грав цю роль, проте Альма почувалася стомленою, і замість запланованого ресторану вони вирішили повернутися до Лак-хаузу. Вже в помешканні Альма, зітхнувши, повідомила, що її морозить, і лягла, а Ірина тим часом готувала на вечерю вівсянку з молоком. Сперта на свої подушки, в накинутій на плечі старечій шалі, жінка здавалася схудлою на п’ять кілограмів і старшою на десять років, ніж кілька годин тому. Ірина вважала її невразливою, і щойно тепер завважила, як змінилася за останні місяці Альма. Вона втратила вагу, а фіолетові вуха в поєднанні зі змарнілим лицем робили її схожою на борсука. Жінка вже не ходила розпрямлена, і її хода не була твердою: Альма похитувалася, підводячись зі стільця, на вулиці повисала на лікті в Ленні, іноді прокидалася від безпричинного переляку або губилася, почуваючись так, ніби опинилася в незнайомій країні. Вона так рідко ходила до майстерні, що вирішила звільнити помічників, а Кірстен купувала комікси та смоктачки, щоб розрадити в її самоті. Емоційний стан Кірстен залежав від повсякденних справ та переживань: поки все залишалося незмінним, вона була задоволена. Кірстен мешкала в кімнаті над гаражем свого брата й невістки — улюблениця трьох небожів, яких колись допомогла виростити. В робочі дні вона завжди сідала опівдні в той самий автобус, з якого виходила за два квартали від майстерні. Відчиняла двері своїм ключем, провітрювала й прибирала приміщення, а тоді вмощувалася в кріслі директора кінотеатру з монограмою, на якій було вигравіруване її ім’я — подарунок небожів на сорокаріччя, і з’їдала сандвіч з курчам або тунцем, який приносила в рюкзаку. Потім готувала полотна, пензлі та фарби, ставила чайник і чекала, втупившись у двері. Коли Альма не приходила, телефонувала їй на мобільний, вони деякий час гомоніли, й Кірстен одержувала якесь доручення, бо треба було чимось зайняти її до п’ятої години — о цій порі Кірстен зачиняла майстерню й простувала до автобусної зупинки, щоб повернутися додому.