Ліліан діагностували тимчасову сліпоту на ґрунті нервового зриву, але жодне з цих визначень не було точним. Ларрі був її поводирем, поки в шість років не пішов до дитячого садка, а потім вона якось сама давала собі раду, бо не хотіла ні від кого залежати. Жінка знала напам’ять будинок у Сі-Кліффі і все, що було в ньому, пересувалася самовпевнено і навіть швендяла на кухню, щоб спекти внукові печиво. До того ж Ісак вів її за руку, як запевняла вона сама напівжартома-напівсерйозно. Щоб потішити невидимого чоловіка, Ліліан почала вбиратися в усе лілове, бо саме цього кольору сукня була на ній, коли вони познайомилися в тисяча дев’ятсот чотирнадцятому році, а ще тому, що це звільняло її від необхідності щоразу вибирати всліпу одяганки, які б пасували одні до одних. Вона не дозволяла ставитися до себе, мов до інвалідки, й не почувалася ізольованою через втрату слуху та зору. Натаніель вважав, що в матері нюх дойди і локатор кажана, що дозволяють їй орієнтуватися й упізнавати людей. До самої смерті Ліліан у тисяча дев’ятсот сімдесят третьому році Ларрі тішився її беззастережною любов’ю, але, як сказав психолог, котрий урятував його від розлучення, не варто було чекати такої ж любові від дружини: у шлюбі не існує нічого беззастережного.
Телефон квітництва був зазначений у довіднику, і Альма час від часу впевнювалася, що адреса не змінилася, але ніколи не наважувалася зателефонувати Ітімею. Колись вона насилу оговталася після невдалого кохання, і тепер боялася, що, почувши бодай на мить його голос, знову зануриться в давню згубну пристрасть. За роки, що минули відтоді, її почуття вгамувалися; долаючи потяг до Ітімея, вона водночас передавала своїм пензлям чуттєвість, якою були позначені її стосунки з ним і ніколи з Натаніелем. Все змінилося під час другого похорону свекра, коли у величезному натовпі Альма угледіла обличчя Ітімея, яке не можна було сплутати ні з чиїм іншим і яке збереглося таким же молодим, що й закарбоване в її пам’яті. Ітімей простував за кортежем у супроводі трьох жінок — двох із них Альма невиразно пригадувала, хоча не бачила багато років, третьою була молодиця, котра вирізнялася тим, що не була в строгому чорному вбранні, як решта присутніх. Їхня невеличка групка трималася трохи на віддалі, але після церемонії, коли люди почали потроху розходитися, Альма вивільнилася від руки Натаніеля й пішла за ними проспектом, де стояли припарковані автівки. Вона гукнула Ітімея на ім’я, і всі четверо озирнулися.
— Місіс Беласко, — Ітімей чемно вклонився на знак вітання.
— Ітімею, — розгублено повторила вона.
— Моя мати Хейдецо Фукуда, моя сестра Мегумі Андерсон і моя дружина Дельфіна, — проказав він.
Три жінки вклонилися. Альма відчула, що їй звело шлунок, а грудям бракує повітря, а сама, не криючись, роздивлялася Дельфіну, котра не завважила цього, бо шанобливо опустила голову й гляділа собі під ноги. Вона була молода, вродлива, свіжа, без зайвого макіяжу, в сірому костюмі з короткою спідницею, круглому капелюшку а-ля Жаклін Кеннеді та з її ж таки зачіскою. Молодиця виглядала так по-американськи, що її азійське личко здавалося недоречним.
— Дякую, що прийшли, — пробурмотіла Альма, опанувавши себе.
— Містер Ісак Беласко був нашим благодійником, ми завжди будемо вдячні йому. Завдяки йому нам вдалося повернутися до Каліфорнії, він профінансував квітництво й допоміг нам продовжити справу, — схвильовано проказала Мегумі.
Альма знала це з розповідей Натаніеля й Ітімея, але урочистість, з якою трималася ця родина, знову переконала жінку в тому, що її свекор був винятковою людиною. Вона любила його сильніше, ніж могла б любити власного батька, якби того не забрала війна. Доброзичливий, терпимий, завжди готовий поділитися тим, що мав, Ісак Беласко був повною протилежністю Баруха Менделя. Раптом її пойняв біль втрати, який Альма досі не встигла відчути повною мірою, бо — як і всі в родині — була приголомшена його смертю. Її очі зволожилися, але вона стримала ридання, які вже кілька днів прагнули вирватися назовні. Альма помітила, що тепер Дельфіна уважно розглядає її, як це щойно робила сама. В чистих очах завважила вдумливу цікавість, начебто цій жінці була відома її роль у минулому Ітімея. Виставлена отак на огляд, відчула незручність.