Натаніелеві мало виповнитися п’ятдесят років, Ленні був на шість років молодший: прекрасний, наче чоловічі божества, відтворені в римських статуях, визивний, екзальтований, гріховний — повна протилежність Натаніелевій вдачі. Фізичний потяг виник з першої миті. Вони зачинилися в якійсь кабінці й забулися до ранку, віддавшись насолоді, наскакуючи один на одного, наче борці, борсаючись у пустощах і лихоманці двох тіл. Домовилися про зустріч наступного дня в готелі, куди приїхали поодинці. Ленні привіз марихуану та кокаїн, але Натаніель умовив партнера їх не вживати, бо хотів пережити цей досвід при повній тямі. Через тиждень обоє вже знали, що вогнище цього потягу — лише початок неймовірної любові й без опору піддалися велінню долі прожити її повною мірою. Вони зняли в центрі міста студію, куди завезли мінімум меблів і найкращий музичний центр, домовившись, що ніхто, крім них, не заходитиме сюди. Натаніель завершив розпочаті тридцять п’ять років тому пошуки, однак зовні в його житті ніщо не змінилося: він залишався зразковим буржуа, і ніхто не підозрював, що години його роботи й занять спортом помітно скоротилися. Ленні також змінився під впливом коханця. Він уперше вгамував своє безладне існування й наважився змінити бурхливу діяльність спогляданням щойно віднайденого щастя. Коли не був з Натаніелем, думав про нього. Ленні не ходив більше до лазень чи гей-клубів; приятелям рідко вдавалося спокусити його якоюсь вечіркою, його не цікавили нові знайомства, бо йому вистачало Натаніеля, який був сонцем, осердям його буття. З побожністю пуританина він поринув у затон цієї любові. Прийняв улюблені страви, напої й музику Натаніеля, його кашемирові светри, пальто з верблюжачої шерсті, лосьйон для гоління. Натаніель у своїй конторі наказав установити окрему телефонну лінію для спілкування з Ленні — цим номером користувався лише він; вдвох плавали на вітрильнику, подорожували, зустрічалися у віддалених містах, де їх ніхто не знав.
Спочатку незрозуміла хвороба Натаніеля не перешкоджала його зв’язку з Ленні; симптоми — різні й спорадичні — з’являлися та зникали без видимих причин і мовби не були пов’язані між собою. Згодом, коли Натаніель змарнів і перетворився на привид, був змушений примиритися зі своїми обмеженими можливостями й потребував допомоги, розваги закінчилися. Він перестав радіти життю, відчував, що все навколо зробилося бляклим та хистким, і, немов старик, поринув у ностальгію за минулим, шкодуючи про деякі свої вчинки й про чимало такого, чого вчинити не встиг. Розумів, що життя швидко скорочується й боявся цього. Ленні не давав йому впасти в депресію, підбадьорював силуваними жартами й своєю любов’ю, що в цей час випробувань тільки зміцніла. Вони зустрічалися в невеличкому помешканні, щоб утішити один одного. Натаніелеві бракувало сил та бажання для любощів, а Ленні й не наполягав, задовольняючись тими хвилинами близькості, коли міг заспокоїти партнера, якщо того лихоманило, погодувати з ложечки йогуртом, слухати, лежачи поруч, музику, натерти бальзамом струпи, підтримувати в туалеті. Потім Натаніель не міг уже виходити з дому, й Альма взяла на себе роль медсестри з тією ж невтомною ніжністю, що й Ленні, але вона була лише подругою та дружиною, тоді як Ленні — великою любов’ю. Так це зрозуміла Альма в ту їхню ніч сповідей.