Коли Джордж із Доббіном залишилися самі в номері цього останнього, куди Джордж пішов з ним, Доббін витяг зі скриньки листа, якого містер Осборн доручив йому передати синові.
Це рука не мого батька, — мовив Джордж, трохи стривожившись. Справді, виявилося, що то був лист від адвоката містера Осборна, і писалося в ньому ось що:-«Бедфордроу, 7 травня 1815 року.
Сер, містер Осборн уповноважив мене повідомити вас, що він залишився при тій постанові, яку вже Вам висловив раніше, і в зв’язку з шлюбом, який Ви зводили взяти, він перестав віднині вважати Вас членом своєї родини. Ця постанова остаточна й невідворотна.
Хоч гроші, витрачені на Вас до Вашого повноліття, а також векселі, які Ви останніми роками так щедро видавали па свого батька, набагато перевищують у сукупності ту суму, на яку Ви маєте право претендувати (тобто третину спадку Вашої матері, покійної місіс Осборн, що перейшов після її смерті до Вас і до міс Джейн Осборн та міс Марії Френсіз Осборн), проте містер Осборн уповноважив мене сказати, що він відмовляється від усіх претензій на Ваше майно, і сума в дві тисячі фунтів у чотирипроцентних облігаціях за теперішнім курсом (тобто третина суми в шість тисяч фунтів) буде сплачена Вам чи Вашим представникам під Вашу розписку-Вашим покірним слугою С. Міняйлі.
P. S. Містер Осборн просить мене сказати Вам раз назавжди, що він не бажає отримувати від Вас жодних звісток, листів чи відомостей у зв’язку з цим чи будь-яким іншим питанням».
Чудово ти владнав цю справу! — сказав Джордж, люто дивлячись на Вільяма Доббіна. — Ось на! — і він кинув йому батькового листа. — Жебрак, хай йому біс, і все через свою прокляту сентиментальність. Чому було не почекати? На війні мене може настигнути куля, від неї ніхто не забезпечений, а хіба Емілії буде краще, якщо вона залишиться вдовою жебрака? Це все ти влаштував! Не міг заспокоїтись, поки не оженив мене і не довів до злиднів! Що я в дідька робитиму з двома тисячами фунтів? їх не стане й на два роки! Я програв Кроулі в карти і в більярд сто сорок фунтів, відколи я тут. Нічого не скажеш, гарно ти вмієш залагоджувати чужі справи! — Не буду заперечувати, становище тяжке, — мовив збентежений Доббін, прочитавши листа, — і, як ти сказав, частково винен я. Та є люди, що залюбки помінялися б з тобою, — гірко всміхнувся він. — Поміркуй, чи багато капітанів у нашому полку мають дві тисячі фунтів на чорну годину? Тобі доведеться жити на платню, поки твій батько не подобрішає, а якщо ти загинеш, то залишиш своїй дружині сто фунтів прибутку в рік. Невже ти думаєш, що людина з моїми звичками може жити на платню і на сотню в рік? — сердито крикнув Джордж. — Тільки дурень може таке казати, Доббіне. Як в біса підтримуватиму своє становище в світі на такі мізерні кошти? Я не можу змінити своїх звичок. Я повинен жити з комфортом! Я виріс не на вівсяній каші, як Мак-Віртер, і не на картоплі, як старий О’Дауд.
Може, ти хочеш, щоб моя дружина брала прати солдатську білизну чи їздила за полком в обозному фургоні? — Та годі, годі,— мовив Доббін так само добродушно. — Ми знайдемо для неї кращий екіпаж. А ти намагайся не забувати, любий Джордже, що ти тепер тільки позбавлений трону принц, і не втрачай спокою, поки шаленіє буря. Вона довго не потриває. Хай-но тільки тебе згадають у «Газеті», і я певен, що старий батько подобрішає до тебе.
Згадають у «Газеті»? — перепитав Джордж. — У якій рубриці? Серед убитих чи поранених, та ще й, може, з самого початку? — Цить! Не оплакуй себе передчасно, — мовив Доббін. — А коли навіть і станеться щось, то ти знаєш, Джордже, що в мене дещо є, одружуватись я не думаю і не забуду в духівниці свого хрещеника, — додав він, усміхнувшись.
На цьому суперечка скінчилася, як і десятки вже таких розмов між Осборном і його приятелем. Джордж заявив, що па Доббіна не можна довго сердитися, і великодушно вибачив йому образи, які сам таки безпричинно завдав йому.
Послухай-но, Бекі! — гукнув Родон Кроулі з своєї туалетної кімнати дружині, що прибиралася до обіду у себе в спальні.