Еммі, зовсім заспокоєна думкою, що її чоловіка тривожить тільки це, взяла його за руку і, сяючи, почала співати куплет з популярної пісеньки «Старі сходи в Уоппінгу». Героїня тієї пісеньки, дорікнувши своєму Томові за його байдужість, обіцяє «і штани йому латати, і грог готувати», якщо він буде їй вірний, ласкаво ставитиметься до неї і не кине її. Вона вся променіла від щастя і була така гарна, якою і повинна бути кожна молода жінка.
А крім того, — мовила вона, трохи помовчавши, дві тисячі фунтів — це ж ціла купа грошей! Хіба ні, Джордже? — Джордж засміявся з її наївності, і врешті вони пішли вниз обідати. Емілія тулилась до руки Джорджа, все ще мугикаючи свою пісеньку, і на серці в неї було багато легше, ніж протягом кількох останніх днів.
Таким чином обід, що врешті-таки настав, виявився не смутним, як дехто побоювався, а незвичайно веселим і приємним. Думки про майбутній похід розвіяли гнітючий настрій Джорджа, викликаний батьковим листом, що позбавляв його спадщини. Доббін і далі без угаву балакав. Він розважав товариство оповіданнями про армійське життя в Бельгії, де тільки те й роблять, що влаштовують fêtes розважаються і ганяються за модою. Далі, маючи на оці щось своє, наш спритний капітан заходився описувати, як дружина майора О’Дауда пакує свої і чоловікові речі, як його найкращі еполети вона засовує в чайник, а свій славетний жовтий капелюшок із райським птахом, загорнутий у сірий папір, замикає в бляшану коробку з-під майорового трикутного капелюха. Можна собі уявити, як усіх вразить той капелюшок при дворі французького короля в Генці чи на великих офіцерських бенкетах у Брюсселі! — У Генці? В Брюсселі? — вигукнула Емілія і вся затремтіла. — Хіба полк уже виступає, Джордже? Є вже наказ? — На її ніжному, усміхненому личку з’явився нажаханий вираз, і вона несамохіть пригорнулася до Джорджа. Не бійся, кохана, — добродушно відповів він. — Це ж тільки дванадцять годин дороги. Тобі не буде важко. Ти жбо поїдеш зі мною, Еммі?-«— Я принаймні поїду, — заявила Бекі.— Я буду в штабі. Генерал Тафта — мій палкий прихильник, правда, Родоне? — Родон зареготав гучно, як завжди. Вільям Доббін почервонів, як рак.
Їй не треба їхати, — сказав він. — Подумайте про… «небезпеку», — хотів він додати, але ж хіба він своєю розмовою під час обіду не намагався довести, що ніякої небезпеки немає? Доббін збентежився і замовк. Я мушу їхати і поїду, — дуже хоробро заявила Емілія.
Джордж, схваливши намір дружини, поплескав її по щоці, запитав присутніх, чи хто з них бачив коли таку завзяту жінку, й погодився, щоб вона з ним їхала.
Ми попросимо місіс О’Дауд, щоб вона опікувалася тобою, — сказав він.
Нащо їй чиясь опіка, коли біля неї буде чоловік? Так гірка розлука трохи відступила. Хоч насувалася війна і небезпека, але могли спливти цілі місяці, поки та війна й небезпека підійдуть упритул. У кожному разі, це була відстрочка, і боязка Емілія відчула себе такою щасливою, ніби й не передбачалося ніякої війни. Навіть Доббінові полегшало на серці. Адже для нього можливість бачити її була тепер великою радістю та надією в житті, і він думав про себе, як би він оберігав і захищав Емілію. «Я не дозволив би їй їхати, якби був одружений з нею», — міркував він. Але її господарем був Джордж, і Доббін вважав, що не має права втручатися.
Обнявши Емілію за стан, Ребека нарешті забрала її від обіднього столу, за яким товариство обміркувало стільки важливих ділових питань, а чоловіки, вже в досить піднесеному настрої, залишились пити вино, весело, жваво розмовляючи.
Під час обіду Родон отримав від дружини секретну записанку, яку, хоч він зім’яв її і негайно ж спалив на свічці, нам пощастило прочитати через плече Ребеки.
«Важлива новина, — писала вона. — Місіс Б’ют поїхала. Забери гроші в Купідона сьогодні ж таки, бо він, мабуть, завтра повернеться до Лондона. Не забудь про це! Р.»-Тому, коли невеличке товариство чоловіків підвелося, щоб іти пити каву до кімнати дам, Родон торкнув Осборна за лікоть і ласкаво сказав:-Слухайте, Осборне, голубе, якщо вас це не обтяжить, то я б хотів потурбувати вас з приводу тієї дрібнички.
Джорджа це навіть дуже обтяжувало, проте він вручив Родонові чималу пачку кредиток, спорожнивши свого гаманця, а на решту суми видав вексель на свого агента з оплатою протягом тижня.
Коли це питання було залагоджене, Джордж, Джоз і Доббін, курячи сигари, влаштували воєнну нараду й домовилися, що спільний марш до Лондона відбудеться завтра в Джозовій відкритій кареті. Джоз, мені здається, волів би залишитися в Брайтоні, поки там буде Родон Кроулі, але Доббін і Джордж умовили його, і він погодився відвезти товариство до міста й наказав запрягти четверо коней, як і личило його гідності. Так вони й вирушили другого дня, відразу після сніданку.