А надто місіс Медженіс, — сміючись, сказав Джордж.
З дружиною капітана Медженіса ми помирилися, хоч вона так ставиться до мене, що через неї я посивію і дійду до могили.
Це твоя буйна чорна гривка посивів, серденько? — вигукнув майор.
Міку, прикуси язика, дурний! Ці чоловіки, люба місіс Осборн, завжди у все втручаються. Я не раз уже казала своєму синові, щоб він розтуляв рота тільки тоді, як командує та ще коли їсть чи п’є. Я розкажу вам усе про наш полк і застережу від дечого, коли ми залишимося самі. А тепер познайомте мене зі своїм братом, він, напевне, дуже гарний хлопець, бо нагадує мені мого кузена, Дена Мелоні (Мелоні з роду Белімелоні, голубонько, того, що взяв Офелію Скалі з Ойстерстауна, кузину лорда Полуді). Містере Седлі, я в захваті, що познайомилася з вами. Думаю, ви сьогодні обідатимете в офіцерській їдальні? (Міку, згадай того клятого доктора і не напивайся сьогодні до моєї проханої вечері).
Сьогодні сто п’ятдесятий полк дає прощальний обід, серденько, — мовив майор, — але ми легко добудемо запрошення для містера Седлі.
Біжіть, Сімпле, — це хорунжий Сімпл, люба Еміліє, я забула відрекомендувати його вам, — швиденько біжіть до полковника Теша, передайте йому вітання від місіс О’Дауд і скажіть, що капітан Осборн привіз свого швагра і приведе його на обід до клубу сто п’ятдесятого полку рівно о п’ятій. А ми з вами, голубонько, трохи перекусимо тут, якщо хочете.
Місіс О’Дауд ще не скінчила своєї мови, як хорунжий уже побіг сходами вниз виконувати доручення.
Дисципліна — душа армії! Ми підемо виконувати свої обов’язки, а місіс О’Дауд тим часом просвітить тебе, Еммі,— сказав капітан Осборн, і обидва приятелі вийшли з майором, пересміхаючись через його голову, бо вія ішов посередині.
Тепер, заволодівши своєю новою приятелькою, нестримна місіс О’Дауд виклала їй стільки відомостей, що та, бідолашна, ніколи не змогла б утримати їх усі в пам’яті. Вона розповіла спантеличеній Емілії тисячі подробиць про ту численну родину, членом якої стала тепер молода жінка.
Місіс Неперепийлі, дружина полковника, померла на Ямайці від жовтої гарячки і від розриву серця, бо той потворний, старий полковник, лисий, як гарматне ядро, підморгував креолці. Місіс Медженіс — добра жінка, хоч неосвічена, але з біса язиката і може обдурити за картами й рідну матір. Дружина капітана Кірка закочує банькаті очі на саму згадку про чесну родинну гру в карти (а он мій батько — вже нащо побожний був чоловік! — мій дядько декан Мелоні і наш кузен, єпископ, щовечора, бувало, грали в мушку або у віст. Та цього разу жодна з них не їде з полком, — додала місіс О’Дауд. — Фанні Медженіс залишається з матір’ю, що торгує вугіллям і картоплею вроздріб десь, вдається, в Іслінгтон-тауні під Лондоном, хоч вона й завжди хвалиться кораблями свого батька і навіть показує їх нам, коли вони пливуть річкою. А місіс Кіркз з дітьми оселиться тут, на площі Біфезди, щоб бути ближче до свого улюбленого проповідника, доктора Ремсгорпа. Місіс Банні при надії, а втім, вона завжди в такому стані і вже подарувала лейтенантові семеро.
А дружина Поскі, що приїхала сюди на два місяці раніше за вас, голубонько, вже разів двадцять так лаялася з Томом Поскі, що їх було чути з другого кінця казарми (кажуть, що вони навіть товкли посуд, а Том так і не пояснив, звідки в нього синець під оком). Вона теж вертається до матері, що тримає пансіон для дівчат у Річмонді,— видно, добре їй там було, коли вона звідти втекла! А де ви вчилися, голубонько? Бо я в мадам Фленніген на Айлісус-гроу в Бутерс-тауні недалеко від Дубліна, і коштів на мене не жаліли. Справжньої паризької вимови нас учила маркіза, а гімнастики — колишній французький генерал-майор.
Так вражена Емілія несподівано стала членом цієї різномастої родини, а місіс О’Дауд — її старшого сестрою. Ввечері за чаєм місіс О’Дауд відрекомендувала її і всім іншим родичкам, на яких вона — тому що, на їхній погляд, була тиха, добродушна і не дуже вродлива — справляла досить гарне враження, поки не повернулися офіцери з обіду в сто п’ятдесятому полку; всі вони так захоплювались Емілією, що сестри, звичайно, почали шукати в неї вад.
Думаю, що тепер Осборн утихомириться, — мовила місіс Медженіс місіс Банні.
— Якщо з наверненого гульвіси може бути добрий чоловік, то її чекає приємне життя з Джорджем, — мовила місіс О’Дауд, звертаючись до Поскі, яка втрачала тепер у полку своє становище щойно одруженої і сердилась на узурпаторку. А щодо місіс Кірк, то, як учениця Ремсгорпа, вона поставила Емілії двоє чи троє запитань з основ релігії, щоб побачити, чи душа її не спить, чи вона щира християнка тощо, І, з’ясувавши з простих відповідей місіс Осборн, що вона й досі перебуває в темряві, тицьнула їй у руки три дешеві книжечки з малюнками, а саме: «Зойк у пустелі», «Праля з парафії Уондсуорт» і «Найкращий багнет британського солдата», під впливом яких вона повинна була прокинутись; місіс Кірк просила Емілію прочитати їй того ж таки вечора перед сном.