Після чого ви й отримали підвищення, — сміючись, зауважив Джордж. — Кажете, генерал Тафто? Отже, люба моя, приїхали й Кроулі.
Емілія враз посмутніла — вона й сама не знала чому, їй здалося, що й сонце вже світить не так ясно, і дахи та фронтони старовинних будинків раптом стали не такі мальовничі, хоч на небі саме полум’яніла вечірня заграва, і взагалі то був один із найпогідніших, найкращих днів кінця травня.
Розділ XXIX
БРЮССЕЛЬ
Містер Джоз найняв пару коней для своєї відкритої карети і завдяки їм та вишуканому лондонському екіпажеві став дуже помітною постаттю на вулицях Брюсселя. Джордж купив собі верхового коня і разом з капітаном Доббіном часто супроводжував карету, коли Джоз із сестрою виїздили на свою щоденну прогулянку.
Якось вони вибралась кататися в парк, і так Джорджеве припущення щодо Кроулі та його дружини підтвердилося. Серед невеличкої групи вершників, що складалася з англійських офіцерів у найвищих чинах, вони побачили Ребеку в чудовому костюмі для верхової їзди, що щільно прилягав до тіла, на гарному арабському коникові, на якому вона сиділа Як улита іще мистецтво вона опанувала в Королевиному Кроулі, де баронет, містер Пітт і сам Родон дали їй чимало уроків; поряд із нею їхав хоробрий генерал Тафто.
Та ще сам герцог! — гукнула місіс О’Дауд Джозові, що зразу ж почервонів, як рак. — А то на гнідому лорд Аксбрідж. Який він елегантний! Ну викапаний мій брат Моллой Мелоні.
Ребека спершу не звернула уваги на карету, але помітивши, що в ній сидить її давня приятелька Емілія, ласкаво привіталася з нею, всміхнулася і, пославши їй поцілунок, грайливо помахала рукою в напрямку карети, знов почала розмову з генералом Тафто. Генерал запитав — Хто той товстий офіцер у кашкеті а галунами? — І Ребека відавши, що то «один офіцер з Ост-Індської служби». Зате Родон Кроулі відділився від товариства, під’їхав до карети, щиро потиснув Емілії руку, сказав Джозові: «Ну як справи, друже? — і так втупився в місіс О’Дауд і в її півнячі пера, що та вже подумала, чи, бува, не полонила вона його серце.
Джордж, що лишився трохи ззаду, відразу наздогнав карету разом з Доббіном. Вони віддали честь високим особам, серед яких Осборн миттю помітив місіс Кроулі. Він побачив, як Родон, фамільярно схилившись над їхньою каретою, розмовляв з Емілією, і так зрадів, що відповів на його тепле вітання аж надто палко. Родон і Доббін обмінялися дуже стриманими поклонами.
Кроулі сказав Джорджеві, що вони з генералом Тафто зупинилися в «Hôtel du Parc», і Джордж узяв з нього слово, що він скоро навідається до них.
— Шкода, що я не зустрів вас три дні тому, — мовив Джордж. — Я давав обід у ресторані… було дуже приємно.
Лорд Голодвірс з графинею і леді Бланш виявили нам честь і пообідали з
нами.
Дуже шкода, що вас не було.
Давши цим взнаки, що вій претендує на становище світської людини, Осборн попрощався з Родом, який поїхав алеєю доганяти своїх високопоставлених супутників. Джордж і Доббін знов зайняли місце обабіч карети Емілії.
Який той герцог красень! — зауважила місіс О’Дауд. — Уелслі й Мелоні — родичі, але я, звичайно, й гадки не маю відрекомендовуватись, хіба що його вельможність сам згадає про наші родинні зв’язки.
Він чудовий воїн, — мовив Джоз, почувши себе куди впевненіше, коли та велика людина поїхала. — Хто ще коли вигравав таку битву, як під Саламанкою? Га, Доббіне? А де він навчився такого мистецтва? В Індії, голубе! Джунглі добра школа для генерала, не забувайте цього. Я його також колись знав, місіс О’Дауд, на одній вечірці в Думдумі ми обидва танцювали з міс Катлер, дочкою того Катлера, що в артилерії… Гарна з біса дівчина! — Поява високих осіб стала темою їхньої розмови під час прогулянки й за обідом, коли всі вони зібралися їхати в оперу.
Усе було майже таке, як у добрій старій Англії. Театр був повний знайомих британських облич і туалетів, якими давно вже прославилися британські жінки.
Місіс О’Дауд посідала серед них не остане місце. На чоло в неї звисало кучеряве пасмо волосся, а її ірландські діаманти й жовті самоцвіти затьмарювали, на її думку, вві оздоби, які лише були в театрі. її присутність була для Осборна нестерпною, але вона приходила на всі вистави, коли чула, що там будуть її молоді приятелі. Їй не могло б ніколи спасти на думку, що вони не в захваті від її товариства.