Призначеного вечора Джордж, звелівши Емілії придбати собі нову сукню і різні оздоби, поїхав на славетний бенкет, де його дружина не знала жодної душі.
Пошукавши очима леді Голодвірс, — яка навіть не вклонилася йому, вважаючи, що з нього цілком досить запрошення, — і посадовивши Емілію на стілець, він залишив її там напризволяще, гадаючи, що й так поставився до неї дуже добре, бо купив їй нову сукню і привіз її на бенкет, де вона може розважатися, як собі хоче. її думки були не надто веселі, і ніхто, крім чесного Доббіна, не прийшов їх розвіяти.
Отже, перший вихід Емілії в товариство виявився вкрай невдалим (як невдоволено відзначив її чоловік), зате дебют місіс Кроулі був просто блискучий. Вона приїхала досить пізно, обличчя в неї сяяло, сукня була бездоганна. Серед значних осіб і під спрямованими на неї лорнетками Ребека здавалася такою самою спокійною і холодною, як тоді, коли вела до церкви маленьких вихованок міс Пінкертон. З багатьма чоловіками вона вже була знайома, і світські денді відразу ж оточили її. Щодо жінок, то вони перешіптувалися між собою про те, що Родон викрав її з монастиря і що вона родичка Монморансі. Ребека розмовляла по-французькому так досконало, що ці чутки здавалися вірогідними, і всі визнавали, що манери в неї чудові й сама вона distinguée. П’ятдесят кавалерів з’юрмилося біля неї, прохаючи честі з нею потанцювати. Та вона, сказавши, що вже запрошена і що не має наміру багато танцювати, відразу попростувала до того місця, де сиділа нещасна Еммі, яку ніхто не помічав. І щоб остаточно вбити бідолаху, місіс Родон кинулась до неї; захоплено привітала свою любу Емілію і негайно почала нею опікуватися.
Ребека знайшла вади в її сукні й зачісці, здивувалася, що вона могла так chaussée, й пообіцяла прислати їй завтра свою corsetière. Вона запевняла, що бенкет чудовий, що тут зібралися всі, кого всі знають, а таких, кого ніхто не знає, дуже мало. За якісь два тижні, після трьох проханих обідів у товаристві генерала, ця молода жінка так досконало опанувала світський жаргон, що навіть природжена аристократка не могла б розмовляти краще, і тільки з її чудової французької вимови видно було, що вона не природжена аристократка.
Джордж, що залишив Еммі на стільці, коли вони зайшли до зали, дуже швидко повернувся, тільки-но біля неї зупинилася її люба приятелька. Бекі саме дорікала місіс Осборн за дурощі її чоловіка.
Ради бога, люба, втримуй його від гри, а то він пропаде. — мовила вона. — Вони з Родоном щовечора грають у карти, а ти ж знаєш, що він дуже бідний і Родон виграє в нього все до останнього шилінга, якщо він не перестане. Чому ти не заборониш йому? Не будь така легковажна. Чому ти не приходиш до нас увечері, а нудишся вдома в товаристві того капітана Доббіна? Ну звісно, він très aimable, але як може комусь подобатися чоловік з такими величезними ногами? А в твого чоловіка ноги чарівні. Та ось і він сам. Де ви були, негіднику? Тут Еммі виплакала за вами очі. Ви прийшли запросити мене на кадриль? — Вона залишила біля Еммі шаль та букет і пурхнула танцювати з Джорджем. Тільки жінки вміють так ранити. Кінчики їхніх маленьких стріл змащені отрутою, що завдає в тисячу разів дужчого болю, ніж замашна чоловіча зброя. Наша сердешна Еммі, яка не вміла ненавидіти й ніколи ні з кого не знущалася, була безсила в руках свого безжального ворога. Джордж протанцював з Ребекою двічі або тричі, Емілія вже й не рахувала скільки. Вона сиділа в своєму кутку, ніхто її не помічав, тільки Родон підійшов до неї і незграбно спробував зав’язати розмову, а пізно ввечері Доббін набрався мужності, приніс їй прохолодного напою і сів коло неї. Він не хотів питати її, чого вона така сумна, але вона сама, пояснюючи, чому в неї заплакані очі, сказала, що її схвилювала місіс Кроулі своїми словами про Джорджа, який, мовляв, не перестав грати в карти.
Дивна річ: коли хтось полюбить гру, то дає себе дурити найочевиднішим шахраям, — мовив Доббін. Так, — погодилась Емілія, проте думала вона зовсім про інше. Не програні гроші її так зажурили.
Нарешті Джордж повернувся, щоб забрати шаль і квітки Ребеки. Вона збиралася їхати і навіть не підійшла попрощатися з Емілією. Бідолаха ні словом не дорікнула чоловікові, тільки ще нижче схилила голову. Доббіна тоді саме відкликав його приятель, генерал дивізії, і почав йому стиха щось казати, тому він не бачив цієї останньої сцени. Джордж забрав букет, та коли він передав його власниці, там лежала записочка, що, немов гадюка, причаїлася серед квіток.