Ану цить! — усе ще бадьоро мовив Джоз і з непохитною рішучістю всунув руку в рукав.
За цим геройським вчинком і застала його місіс Родон Кроулі, що саме прийшла відвідати Емілію і з’явилася в передпокої, не подзвонивши.
Ребека, як завжди, була вбрана дуже елегантно й гарно; спокійний сон після від’їзду Родона відсвіжив її, і було приємно дивитися на її рожеве усміхнене личко, коли в місті того дня у всіх на виду була написана глибока тривога й смуток. Вона зареготала, побачивши, як Джоз силкується впхати себе в куртку.
Ви збираєтесь приєднатися до армії, містере Джозефе? — спитала вона. — Невже в Брюсселі не залишиться нікого, хто б захищав нас, бідних жінок? — Джозові пощастило нарешті влізти в куртку, і він рушив назустріч прекрасній гості. Почервонівши і збентежено вибачившись, він спитав, як місіс Ребека почував себе після ранкових подій і після втомливої ночі на бенкеті.
Мосьє Ісидор зник у Джозовій спальні, забравши з собою строкатий халат.
Як люб’язно з вашого боку, що ви питаєте про це, — відповіла Ребека, обома руками стискаючи його руку. — Який у вас незворушний, спокійний вираз тепер, коли всі такі налякані! Як там люба Еммі? Певне, розлука була для неї страх яка важка? — Жахлива, — відповів Джоз.
Ви, чоловіки, все витримуєте, — мовила місіс Кроулі.— Розлука чи небезпека — вам байдуже. Признайтеся, що ви хочете приєднатися до армії і кинути нас напризволяще. Я бачу, щось мені підказує, що це правда. Я так злякалася, коли мені спало це на думку (бо я часом думаю пре вас, містере Джозефе, як буваю сама), що негайно ж прибігла просити і благати вас, щоб ви не їхали.
Ці слова можна було б витлумачити так: «Дорогий містере Джозе, якщо армії не пощастить і доведеться відступати, у вас дуже зручна карета, всякій я хотіла б мати місце». Я не знаю, чи Джоз так її зрозумів. Але він був дуже ображений тим, що в Брюсселі Ребека не звертала на нього уваги. Його не відрекомендували нікому з вельможних знайомих Родона Кроулі, майже ніколи не запрошували в гості до Ребеки, бо він був надто обережний, щоб грати на великі суми, і його присутність однаково заважала і Джорджеві, і Родонові, що, певна річ, воліли розважатися без свідків.
«Ага, — подумав Джоз, — тепер я тобі потрібен, ти прийшла до мене. Як немає більше нікого, то ти згадала й про Джоза Седлі». Та хоч він і не дуже вірив у щирість Ребеки, йому все ж таки підлестило те, що вона сказала про його хоробрість.
Він весь зашарівся й ще дужче запишався.
Я хотів би поглянути на бій, — мовив він. — Кожен більш-менш хоробрий чоловік радий глянути на таке. В Індії, я дещо бачив, але то хіба те! — Ви, чоловіки, ладні всім пожертвувати задля приємності,— зауважила Ребека.
Капітан Кроулі попрощався зі мною вранці такий веселий, наче йшов на полювання.
Яке йому діло, яке діло будь-кому з вас до розпачу й мук бідної покинутої жінки? (Невже цей гладкий, ледачий ненажера справді хотів їхати на війну?) Ох, містере Седлі, я прийшла шукати у вас захистку… і розради. Я цілий ранок простояла навколішки. Мене жахає думка, що наші чоловіки, наші друзі, наші відважні війська і союзники перебувають у такій страшній небезпеці. І я прийшла сюди шукати захистку, але бачу, що один з моїх приятелів — останній, який залишився в мене, — теж хоче кинутись у ту жахливу битву! — Люба моя леді,— відповів Джоз, злагіднівши, — не тривожтесь. Я ж сказав, що тільки хотів би там бути, бо хто з британців не хотів би цього? Але обов’язок тримає мене тут. Я не можу кинути напризволяще ту нещасну, що он страждає в сусідній кімнаті.
Він показав пальцем на двері кімнати, де була Емілія.
Який добрий, шляхетний брат! — мовила Ребека, притулила до. очей хусточку і вдихнула парфуми, якими вона була напахана. — Я була несправедлива до вас, ви маєте серце. А мені здавалося, що не маєте.
Ох, слово честі! — вигукнув Джоз і зробив такий порух, наче хотів прикласти руку до того органа, що вона згадала. — Ви несправедливі до мене… так, несправедливі, люба місіс Кроулі.
Авжеж, тепер я бачу, що ваше серце віддане сестрі. Але я пам’ятаю, як два роки тому… воно зрадило мене! — сказала Ребека, на мить спинила на Джозові свій погляд і відійшла до вікна.
Джоз почервонів, як буряк. Орган, за відсутність якого Ребека йому дорікала, закалатав у нього в грудях. Товстун згадав ті дні, коли втік від неї, і ту пристрасть, що раптом була запалала в ньому… дні, коли він возив її в кареті, коли вона виплела йому зелений гаманець, коли він сидів зачарований і не міг відірвати очей від її білих рук і блискучих очей.