А що стосується її душі,— повела далі леді,— то, звичайно, не можна гаяти часу.
Якщо її лікуватиме Крімер, вона може вмерти будь-коли, і в якому стані, питаю вас, у якому стані! Я зараз-таки пошлю до неї велебного Айронса. Джейн, напиши в третій особі пару слів велебному і скажи, що я хотіла б мати приємність зустрітися побути у його товаристві сьогодні ввечері о пів на сьому. Він уміє навертати людей, і йому треба зустрітися з міс Кроулі, ще поки вона ляже спати.
Ати, люба Емілі, приготуй для міс Кроулі пачку книжечок.
Візьми «Голос із полум’я», «Ієрихонську трубу» і «Розбиті казани з м’ясом, або Навернений людоїд». І «Пралю з парафії Фінчлі», мамо, — додала леді Емілі.— Добре почати з чогось заспокійливого.
Стривайте, дорога леді,— дипломатично мовив Пітт. — Хоч як я ціную вашу думку, дорога, шановна леді Саутдаун, а все-таки вважаю, що міс Кроулі надто рано пропонувати такі глибокі теми. Згадайте, що вона хвора і досі дуже мало задумувалась чи й зовсім не задумувалась про потойбічне блаженство.
Тим більше треба якнайшвидше почати, Пітте, — мовила леді Емілі, підводячись уже з шістьма книжечками в руці.
Якщо ви почнете зразу з цього, то злякаєте її. Я добре знаю світську натуру тітки й певен, що всяка надто рішуча спроба навернути цю нещасну жінку матиме найгірші наслідки. Ви її тільки злякаєте і роздратуєте. Дуже можливо, що вона викине ваші книжечки й не захоче знайомитися з тими, хто їх давав.
Ви, Пітте, недалеко втекли від своєї світської тітки, — сказала леді Емілі й вибігла з кімнати з книжечками в руці.
І мені не треба нагадувати вам, дорога леді Саутдаун, — вів далі містер Кроулі тихим голосом, не зважаючи на слова леді Емілі,—як фатально можуть зменшитись наші надії на майно моєї тітки, якщо ми не будемо досить обережні й гнучкі.
Згадайте про її сімдесят тисяч фунтів, подумайте про те, що вона вже літня, дуже нервова і має слабке здоров’я. Я знаю, що вона знищила духівницю, складену на користь мого брата — полковника Кроулі. Тому тільки ласкою, а не залякуванням можна навернути ту поранену душу на праведну стежку. Думаю, ви погодитесь зі мною, що… що…
Певне, певне, — мовила леді Саутдаун. — Джейн, серденько; не треба слати записки велебному Айронсові. Якщо міс Кроулі ще така хвора, що розмова на поважні теми може її стомити, почекаємо, поки вона одужає. А завтра я сама навідаюся до неї.
І я хотів би ще додати, дорога леді,— лагідним голосом мовив містер Пітт, — що, може, не варто було б вам брати з собою нашу незрівнянну Емілі. Надто вона запальна. Краще хай з вами піде наша мила Джейн.
Цілком слушно, Емілі може все зіпсувати, — мовила леді Саутдаун, і цього разу погодившись відступити від своєї звичайної практики.
Ми вже згадували, в чому та практика полягала: перше ніж самій накидатися на того, кого леді Саутдаун хотіла подолати, вона обстрілювала його різними трактатами (так само як у французів наступові передує запекла канонада). Отже, леді Саутдаун, задля здоров’я міс Кроулі, чи задля спасіння її душі, чи, може, задля її грошей, погодилася чекати.
Другого дня велика родинна карета Саутдаунів з графською короною і ромбом на дверцятах (з зображенням саутдаунівського герба — трьох срібних ягнят на зеленому полі, поділеному чорною перев’яззю, і трьох червоних табакерок, що були емблемами дому Бінкі) урочисто під’їхала до дверей міс Кроулі, і високий, поважний служник передав Боулсові візитні картки її милості — для міс Кроулі, а також для міс Брігс. Того самого вечора леді Емілі, пішовши на компроміс, послала цій останній для її особистого вжитку пакунок з примірниками «Пралі» та ще деяких корисних книжечок лагідної дії, а крім того, кілька суворіших, як от «Сковорода й вогонь» та «Ліврея гріха», для челяді.
Розділ XXXIV
ЛЮЛЬКА ДЖЕВМСА КРОУЛІ ОПИНИЛАСЯ ЗА ВІКНОМ
Люб’язність містера Пітта й прихильне ставлення леді Джейн дуже підлестили міс Брігс, і коли Саутдауні послали міс Кроулі свої візитні картки, вона знайшла нагоду похвалити дівчину. Немало втішила бідну, самітну компаньйонку й візитна картка, яку графиня залишила особисто для неї.
Цікаво, що думала леді Саутдаун, коли залишала картку для тебе, Брігс? — запитала стара республіканка, і компаньйонка покірно відповіла їй, що «вона не бачить нічого поганого в тому, що шляхетна леді виявила свою увагу вбогій дворянці».