Осінніми вечорами (коли Ребека, найвеселіша серед веселих переможців, хизувалася в Парижі, а Емілія, люба, вбита горем Емілія, — ох, де вона тепер?) леді Джейн сиділа у вітальні міс Кроулі й співала їй свої прості поетики й гімни, поки заходило сонце, западав присмерк і хвилі шуміли, розбиваючись об берег. Коли пісенька кінчалась, стара панна звичайно прокидалася з дрімоти і просила співати далі. А щодо Брігс і тих щасливих сліз, які вона пролила там, удаючи, що плете, й дивлячись на могутній потемнілий океан за вікнами — хто, питаю я, міг би зміряти щастя й зворушення сердешної Брігс? — Пітт тим часом сидів у їдальні з брошурою про зерновий запон або з місіонерським довідником і відпочивав, як і належить відпочивати після «біду романтичним і неромантичним чоловікам. Він поливав мадеру, будував повітряні замки, думав, що він Чудовий хлопець, і відчував, що тепер він закоханий у леді Джейн дужче, ніж будь-коли за ці сім років, протягом яких вони були заручені і протягом яких Пітт не виявляв ніякого нетерпіння, після мадери він надовго засинав. Коли наставала пора пити каву, містер Боулс заходив до їдальні і, застаючи звичайно містера Пітта в темряві, заглибленого в свої брошури, кликав його нагору.
Як би я хотіла, серденько, знайти когось, хто б зіграв зі мною в пікет, — сказала одного вечора міс Кроулі, коли згаданий служник з’явився із свічками та кавою. — Бідолашна Брігс грає, як сліпа, бо вона дурна (стара панна не пропускала нагоди образити Брігс у присутності челяді)
Мені здається, що після гри я б навіть краще спала.
Леді Джейн почервоніла по самі вуха і, коли містер Боулс вийшов і двері за ним зачинилися, сказала:-Я вмію трохи грати, міс Кроулі. Я колись… грала із своїм любим татом.
Ходіть і поцілуйте мене! Негайно люба дитино! — захоплено вигукнула міс Кроулі.
За цим мирним мальовничим ділом і застав містер Пітт стару й молоду леді, коли зайшов до вітальні з брошурою в руках. Ох, як червоніла цілий вечір бідолашна леді Джейн.
Нічого й казати, що хитрощі містера Піїта не лишилися поза увагою його любих родичів з пасторського дому в Королевиному Kpoyлі. Гемпшір і Сасекс лежать дуже близько один до одного, а місіс Б’ют мала багато друзів у цьому графстві, які дбайливо повідомляли її про все і навіть більше, ніж про все, що робилося в брайтонському помешканні міс Кроулі. Пітт бував там дедалі частіше. Він місяць не приїздив до замку, де його старий батько тільки те й робив, що пив ром і бавив час у мерзенному товаристві Горокеів. Піттові успіхи доводили родину пастора до сказу, і місіс Б’ют тепер каялася (хоч і не признавалася в цьому), що допустилася страшної помилки, так образивши Брігс і з такої» зарозумілістю й скупістю поставившись до Боулса й Феркін, — через це тепер у домі міс Кроулі не було Ніною, хто б сповіщав її, що там робилося.
І все через твою ключицю, Б’юте, — вперто торочила вона. — Якби ти її не зламав, я б зроду від неї не поїхала. Я стала жертвою подружнього обов’язку і твоєї мерзенної, негідної пастора пристрасті до полювання.
До чого тут полювання? Дурниці! Це ти її злякала, Марто. — боронився пастор. — Ти мудра жінка, але маєш кляту натуру і страшенно трусишся над грішми.
Трусився б ти у в’язниці, Б’юте, якби я не ощадила твоїх грошей.
Це правда, голубко, — добродушно погодився пастор. — Ти мудра жінка, але надто круто до всього берешся. — І Б’ют, праведна душа, втішив себе великою чаркою портвейну.
І що в біса вона знайшла в тому йолопові Піттові? — не вгавав він. — Він же полохливий, як заєць. Пам’ятаю, як колись Родон — отой уже не такий, хан би його чорти взяли, — ганяв його навколо конюшні, мов лошака. Тоді починав ревіти й тікав до матері, га-га-га, та будь-котрий із двох хлопців упорається з ним однією рукою. Він каже, що його й досі згадують в Оксфорді як «міс Кроулі». Ото вже м’яло… А знаєш що, Марто… — озвався його велебність, помовчавши.
Що? — запитала дружина, кусаючи нігті й таранячи пальцями по столу.
Чи не послати нам у Брайтон Джіма? Може, він якось уговкає стару. Джім от-от матиме університетський диплом. Він тільки двічі провалювався на іспитах, як і я— Оксфорд, університетська)світа… Він знайомий там з найкращими хлопцями. V змаганнях він сидить на перших веслах. І на вроду гарний. Трясця його матері, пошлемо хлопця до старої і скажемо, хай дасть Піттові поза вуха, коли той щось казатиме, га-га-га! — Джім, звичайно, може поїхати до неї,— зітхнувши, погодилась господиня. — Якби ми могли прилаштувати в неї котрусь із дівчат… але ж вона їх не зносить, бо вони негарні.