Поки мати говорила, ті нещасні освічені дівчата, сидячи поряд у вітальні, тарабанили негнучкими пальцями па фортепіано якусь складну музичну п’єсу; цілий день вони або виконували музичні вправи, або сиділи а дощечками за спиною, щоб вона була рівна, або вчили географію й історію. Але яка користь від усього цього на Ярмарку Суєти, коли дівчина низька на зріст, убога, негарна і має поганий колір обличчя? Щоб спекатися хоч одної з них, місіс Б’ют могла розраховувати хіба що на помічника парафіяльного священика.
Тієї миті, повернувшись із стайні, до кімнати крізь вікно скочив Джім з коротенькою люлькою, заткнутою за ремінець цератового кашкета. Він завів з батьком мову про їхні шанси на сент-леджерських перегонах, і мати замовкла.
Місіс Б’ют не чекала якогось особливого добра від посольства свого сина, їй навіть було тяжко на душі, як вона випроводжала його. Та й сам хлопець, коли йому сказали, в чому полягатиме його місія, не сподівався від неї ні радості, ні користі, але втішав себе думкою, що, може, стара леді дасть йому на згадку гарний подарунок і він розрахується з найневідкладнішими боргами, коли почнеться семестр в Оксфорді, тому слухняно зайняв місце в саутгемптонській кареті і того самого вечора щасливо добрався до Брайтона зі своєю валізкою, улюбленим бульдогом Таузером і кошиком різної живності з ферми й городу: від щиро відданої пасторської родини — дорогій міс Кроулі. Зваживши, що вже надто пізно турбувати хвору леді першого ж вечора. Джім зупинився в заїзді, переночував там і пішов до міс Кроулі аж опівдні.
Тітка бачила Джеймса Кроулі востаннє, як він був ще незграбним підлітком, того невдячного віку, коли голос зривається від неземного дисканта до неприродного баса, а на обличчі часто квітнуть прикраси, від яких рекомендують такі ліки, як «Келідор» Роланда, коли хлопці крадькома голяться ножичками своїх сестер, а вигляд молодих жінок сповнює їх панічним страхом, коли руки й ноги стирчать із надто коротких рукавів і холош, коли присутність таких хлопців невимовно лякає дам, що шепочуться після обіду в присмерку вітальні, і вкрай дратує чоловіків за столом, що на очах цієї незграбної невинності мусять стримуватись у розмові й не дозволяти собі деяких приємних дотепів, коли після другої чарки тато каже: «Піди-но, синку, глянь, яка там погода», — і хлопець, радий, що звільнився, але й ображений, що його ще не вважають за дорослого, залишав недокінчений бенкет.
Джеймс тоді був довготелесим підлітком, а тепер став юнаком з усіма перевагами університетської освіти і тим неоціненним лоском, якого досягають завдяки життю в тісному колі маленького коледжу, боргам, тимчасовому виключенню з університету й провалам на іспитах.
Та хоч би там як, а він був вродливим хлопцем, коли приїхав у Брайтон відрекомендуватися своїй тітці, а врода завжди подобалася вередливій старій панні. Не втратив він і своєї незграбності й здатності червоніти, і тітка прийшла в захват від цих здорових ознак Джеймсової незіпсованості.
Він заявив, що «приїхав на кілька днів побачитися з одним університетським товаришем і… і засвідчити вам, пані, свою пошану і пошану моєї матері й батька, які сподіваються, що ви здорові й почуваєте себе добре».
Пітт сидів у міс Кроулі, коли доповіли, що прийшов гість, і дуже зніяковів, почувши його прізвище. Стара леді в властивим їй почуттям гумору втішалася збентеженням свого коректного небожа. Вона дуже докладно розпитала Про всіх членів родини пасторського дому і заявила, що має намір відвідати їх. Вона похвалила хлопця, сказала, що він виріс і покращав на вроду, й пошкодувала, що його сестри не такі гарні. Дізнавшись, що він зупинився в готелі, вона не захотіла й чути, щоб він там залишався надалі, й попросила містера Боулса послати служника по небожеві речі.
І чуєш, Боулс, — додала вона дуже ласкаво, — сплати рахунок містера Джеймса.
Вона глянула па Пітта таким лукавим і переможним поглядом, що дипломат мало не задихнувся з заздрощів. Хоч як він намагався здобути прихильність тітки, вона ніколи не запрошувала його зупинитися під своїм дахом, а тут приїздить цей шмаркач і відразу стає бажаним гостем. Вибачте, сер, — мовив Боулс, звертаючись до хлопця. в глибоким поклоном, — з якого готелю Томас має принести ваші речі? — Ох, чорт! — вигукнув юний Джеймс і схопився, явно чимось стривожений. — Я піду сам! — Куди? — запитала міс Кроулі.