Родон теж був у доброму гуморі. В Парижі ще не було набридливих кредиторів, кожного дня у Вері чи в Бовілье збиралася добірна компанія, гра процвітала, і Родонові, як завжди, щастило. Тафто, щоправда, був невдоволений, бо в Париж приїхала з власного бажання місіс Тафто, а крім цієї contretemps, біля крісла Бекі завжди юрмилося з десяток генералів, і вона могла вибирати з десятка присланих їй букетів, коли їхала до театру. Леді Голодвірс і верхівку англійського товариства — дурних і бездоганно вихованих дам — мучила чорна заздрість від успіхів цієї малої вискочки Ребеки, від ядучих жартів якої здригалися й стискались їхні цнотливі серця. Проте всі чоловіки були на її боці.
Вона воювала в жіноцтвом з невгамовною мужністю, а вони могли пліткувати про неї тільки своєю рідною мовою.
Отже, зима 1815/1816 року минула для місіс Родон у бенкетах, розвагах і успіхах.
Вона так пристосувалася до життя вищих кіл, наче її предки цілі століття були світськими людьми, і своїм розумом, хистом і енергією справді заслужила почесне місце на Ярмарку Суєти. Рано па-весні в газеті «Галіньяні», на сторінці цікавих подій, було надруковане таке повідомлення: «26 березня дружина полковника лейб-гвардії Зеленого полку Кроулі народила сина й спадкоємця».
Повідомлення про цю подію передрукували лондонські галети, з яких міс Брігс і прочитала його господині за сніданком у Брайтоні. Ця новина, хоч і не була несподіваною, викликала кризу в справах родини Кроулі. Лють старої панни досягла найвищої межі; вона негайно послала по свого небожа Пітта й по леді Саутдаун із Бранзвік-сквер і звеліла їм зробити те, що так довго відкладали обидві родини, — негайно повінчатися. Вона заявила, що має намір видавати молодій парі тисячу фунтів на рік протягом свого життя, а після своєї смерті заповідав більшу частішу свого майна небожеві й своїй любій небозі леді Джейн Кроулі. Прийшов Уоксі й затвердив ці розпорядження. Лорд Саутдаун був на весіллі в сестри названим батьком, і повінчав їх єпископ, а не велебний Бартоломій Айронс, на превелике розчарування цього самозваного прелата.
Після весілля Пітт хотів вирушити з дружиною у весільну подорож, як личило людям їхнього кола. Проте стара панна дуже полюбила леді Джейн і щиро призналася, що не може розлучитися з нею. Отож Пітт і його дружина перебралися жити до місіс Кроулі (на превелике невдоволення бідного Пітта, який вважав тяжкою несправедливістю, що йому доведеться терпіти в одного боку тітчині примхи, а з другого — тещині). Леді Саутдаун, що мешкала в сусідньому будинку, почала володарювати над усією родиною: Піттом, леді Джейн, міс Кроулі, Брігс, Боулсом, Феркін і всіма іншими. Вона нещадно напихала всіх трактатами і своїми ліками, усунула Крімера, запросила натомість Роджерса і скоро позбавила міс Кроулі останньої влади. Бідолашна стара леді стала така боязка, що навіть не зважувалася лаяти Брігс і з кожним днем дедалі ніжніше й з більшим страхом прихилялася до своєї небоги. Мир тобі, добра й егоїстична, шанолюбна й великодушна стара безбожнице! Ми більше тебе не побачимо. Сподіваємося, що леді Джейн підтримає її ніжною рукою і виведе з гамору й колотнечі Ярмарку Суєти.
Розділ XXXV
УДОВА И МАТИ
Повідомлення про великі битви під Катр-Бра і Ватерлоо досягли Англії одночасно.
«Газета» перша сповістила; чим ті битви скінчилися, і від цієї чудової новини всю країну охопили не тільки радість, а й жах. Бо далі пішли подробиці: після повідомлень про перемоги почали друкувати списки поранених і вбитих. Хто здатен змалювати страх, з яким люди розгортали й читали ті списки! Уявіть собі, як у кожному селі й садибі, майже в кожному куточку трьох королівств сприймали велику новину про битви у Фландрії, уявіть, як вона хвилювала людей, сповнювала їх вдячністю чи невтішним смутком і болісною тривогою, коли вони, прочитавши про втрати, дізнавалися, що їхній близький приятель чи родич залишився живий або загинув. Той, хто не полінується переглянути тодішні газети, навіть тепер, хоч його особисто все це вже не стосується, відчує тривожне хвилювання. Адже списки публікувалися з номера в номер; вони уривались на якомусь прізвищі, як оповідання, що друкується з продовженням. Подумайте, з якими почуттями люди брали до рук газету, що тільки-но виходила з друкарні! І якщо ті газети викликали таку цікавість у нашій країні, під прапором якої билося тільки двадцять тисяч солдатів, то уявіть собі стан усієї Європи протягом двадцяти років, коли воювали не тисячі, а мільйони, і кожен солдат, убиваючи ворога, водночас тяжко ранив чиєсь невинне серце далеко від поля бою.