Проте, незважаючи на безперечну майстерність Родона і його постійні успіхи, Ребека, обміркувавши все, дійшла висновку, що їхнє становище ненадійне і що, хоч вони майже нікому не платять, їхній невеличкий капітал одного дня може зійти до нуля.
Карти, любий мій, добра підпора капіталові,— сказала вона, — але ще не самий капітал. Настане день, коли людям набридне грати, і що тоді буде з нами? — Родонові довелося визнати, що вона має слушність. Він уже помітив, що після кількох вечорів з невеличким пригощанням тощо чоловікам набридало грати з ним і, незважаючи на чари його дружини, вони не квапилися приходити знов.
Хоч як легко й приємно їм жилося в Парижі, кінець кінцем це було тільки порожне гаяння часу, весела розвага, і Ребека переконалася, що мусить забезпечити Родонові успіх на батьківщині. Треба було знайти йому місце вдома чи призначення в колоніях. Тому вона вирішила повернутися до Англії, як тільки розчистить собі туди дорогу. Найперше вона звеліла Кроулі продати патент і вийти на пенсію.
Його обов’язки ад’ютанта при генералі Тафто скінчилися ще раніше. Ребека скрізь висміювала генерала — його перуку (яку він замовив собі, приїхавши в Париж), корсет, штучні зуби, а найбільше його шанолюбні претензії на славу підкорювача жінок і безглузду впевненість, що жодна з них не встоїть перед ним. Тепер він усю свою увагу разом з букетами, обідами в ресторанах, ложею в опері та різними дрібничками переніс на місіс Брент, пишно-брову дружину комісара Брента.
Бідолашна місіс Тафто не стала від того щасливішою і так само просиджувала довгі вечори зі своїми дочками, знаючи, що її генерал, напахчений і закучерявлений, поїхав, щоб цілу виставу простояти за кріслом місіс Брент. У Бекі, звичайно, замість нього з’явився цілий десяток інших обожнювачів, і будьте певні, що своїми дотепами їй не важко було знищити суперницю. Та, як ми сказали, її втомило порожнє світське життя; ложі в театрах і ресторанні обіди їй набридли, з букетів не можна було зробити запасу на майбутнє, і вона не могла утримувати себе з дрібничок, мереживних носовичків та лайкових рукавичок. Вона відчувала марноту всіх цих утіх і прагнула вагоміших благ.
Саме тоді надійшла чутка, що миттю поширилась серед полковникових кредиторів у Парижі й дуже їх потішила. Міс Кроулі, багата тітка, від якої він чекав великого спадку, лежала на смертній постелі; полковникові треба було негайно їхати, щоб застати її живою. Місіс Кроулі з дитиною залишиться в Парижі, поки він не приїде по них. Він вирушив у Кале та, щасливо діставшись туди, поїхав не в Дувр, як можна було сподіватися, а сів у диліжанс до Дюнкерка, а звідти подався в Брюссель, що давно йому сподобався. Річ у тім, що в Лондоні він мав ще більше боргів, ніж у Парижі, отож і віддав перевагу спокійному бельгійському містові перед обома галасливими столицями.
Родонова тітка померла. Місіс Кроулі замовила глибоку жалобу для себе й для маленького Родона. Полковник був дуже зайнятий справами, пов’язаними зі спадком.
Тепер вони могли найняти собі в готелі покої на другому поверсі, а не на антресолях, де мешкали досі. Місіс Кроулі й господар готелю влаштували нараду з приводу нових завіс, добродушно посперечалися щодо килимів і врешті все владнали, залишилось тільки сплатити рахунок. Ре-бека поїхала в одній з готельних карет, взявши з собою лише бонну-француженку й сина; люб’язні господар і господиня на прощання всміхалися їй, стоячи коло брами. Генерал Тафто страшенно розлютився, коли почув, що Ребека поїхала, а місіс Брент розлютилася на нього через те, що він розлютився, хорунжого Спуні той від’їзд вразив у саме серце, а господар готелю заходився готувати найкращі свої покої до повернення чарівної маленької леді та її чоловіка. Він замкнув і старанно беріг скрині, які вона йому доручила. Пані Кроулі дуже просила пильнувати їх. Та коли їх потім відчинили, в них не виявилося нічого особливо коштовного.
Але, перше ніж приєднатися до чоловіка в бельгійській столиці, місіс Кроулі, залишивши малого сина на континенті під наглядом служниці-француженки, навідалась до Англії.
Розлука Ребеки з малим Родоном не дуже засмутила ані матір, ані сина. Правду казати, Ребека не вельми упадала коло дитини від самого її народження. За гарним звичаєм французьких матерів, вона віддала його в село поблизу Парижа до годувальниці, де малий досить щасливо прожив перші місяці свого життя серед гурту молочних братів, що бігали в дерев’яних черевичках. Полковник часто приїздив відвідати його, і батьківське серце Родона старшого сповнювалось радістю, коли він дивився на рожевого, замурзаного хлопчика, що весело кричав і вдоволено ліпив пиріжки з багнюки під наглядом своєї годувальниці, дружини садівника.