і…— вона знов присіла.
Чого бліде обличчя Пітта враз спалахнуло? Може, тому, що він нарешті став сером Піттом з місцем у парламенті та з різними почестями в майбутньому? «Тепер я звільню маєток від боргів», — подумав він, прикидаючи, скільки їх і скільки ще треба витратити грошей, щоб довести все до ладу. Досі він боявся чіпати тітчин спадок: ану ж батько видужає і його кошти пропадуть задарма? — У замку і в пасторському домі спустили завіси, дзвонили дзвони, олтар був покритий чорним сукном. Б’ют Кроулі не пішов на збори з приводу перегонів, а спокійно пообідав у Фадлстона й погомонів з ним за келихом портеру про небіжчика брата й про молодого сера Пітта. Міс Бетсі, що тим часом вийшла заміж за римаря в Грязьбері, трохи поплакала. Приїхав домашній лікар, висловив своє співчуття й запитав про здоров’я шановних леді. Про цю смерть говорили в Грязьбері і в шинку «Герб Кроулі»: його господар помирився з пастором, який, казали люди, інколи заходив туди спробувати неміцного пива містера Горокса.
Може, мені написати твоєму братові… чи ти сам напишеш? — спитала леді Джейн свого чоловіка, сера Пітта.
Авжеж, я напишу, — відповів сер Пітт, — і запрошу його на похорон: так годиться.
А… а місіс Родон? — несміливо спитала леді Джейн.
Джейн! — вигукнула леді Саутдаун. — Як ти могла про таке подумати? — Авжеж, треба запросити й місіс Родон, — рішуче сказав сер Пітт.
Поки я живу тут, цього не буде! — мовила леді Саутдаун.
Прошу, ваша милість, пригадати, що господар цього дому — я, — заперечив сер Пітт. — Будь ласка, леді Джейн, напишіть листа місіс Кроулі й попросіть її приїхати на цю сумну церемонію.
Джейн, я забороняю тобі торкатися до паперу! — крикнула графиня.
Мені здається, що голова родини — я, — знов нагадав сер Пітт. — І хоч як мені шкода було б, коли б якась обставина спонукала вашу милість покинути цей дім, все ж таки яг з вашого дозволу, порядкуватиму так, як вважаю за потрібне.
Леді Саутдаун велично підвелася, як місіс Сіддонс у ролі леді Макбет, і звеліла запрягати свою карету: якщо син і дочка виганяють її з дому, вона сховає свій смуток у якомусь самітному куточку й молитиметься, щоб господь напоумив їх.
Ми ж вас не виганяємо, мамо, — благально мовила леді Джейн.
Ви запрошуєте сюди таких людей, з якими добра християнка не може зустрічатися.
Завтра вранці я поїду звідси! — Будь ласка, Джейн, я диктуватиму, а ви пишіть, — сказав сер Пітт, підводячись і прибираючи таку позу, як на «Портреті джентльмена» з останньої виставки. — Починайте: «Королевине Кроулі, чотирнадцятого вересня тисяча дев’ятсот двадцять другого року. Любий брате…»-Почувши ці переконливі й жахливі слова, леді Макбет, що чекала від свого зятя якихось ознак слабкодухості або нерішучості, злякано покинула бібліотеку. Леді Джейн глянула на чоловіка, немов хотіла піти слідом за матір’ю і заспокоїти її, але той заборонив дружині рушати з місця.
Вона не поїде, — поясние він. — Вона здала свій будинок у Брайтоні і витратила свій прибуток за півроку.
А в заїзді графині жити не личить. Я довго чекав нагоди зробити цей… цей рішучий крок, люба моя, бо ж ти сама-розумієш, що в домі мусить бути тільки один голова. А тепер, з твого дозволу, пишімо далі: «Любий брате! Ми-вже давно з острахом очікували сумної події, про яку я вважаю себе зобов’язаним сповістити всіх членів родини…»-Одне слово, Пітт, осягнувши владу в своєму царстві і завдяки щасливому випадкові, чи, як він думав, завдяки своїм заслугам, діставши майже все майно, на яке розраховували й інші родичі, вирішив ставитися до них ласкаво й великодушно і знов відродити славу Королевиного Кроулі. Йому приємно було вважати себе головою родини. Пітт сподівався використати великий вплив, який він скоро мав здобути в графстві завдяки своїм видатним здібностям і становищу, щоб знайти братові гарне місце й добре прилаштувати своїх кузенів. А може, його трохи мучило сумління, коли він думав про те, що володіє тепер сам усім тим багатством, на яке кожне з них покладало надії. За три-чотири дні володарювання Пітт змінив тон і остаточно обміркував свої плани: він вирішив бути справедливим і чесним володарем, скинути леді Саутдаун і по можливості утримувати приязні стосунки з усіма своїми родичами.
Отже, він диктував листа своєму братові Родонові — про чистого, добре обдуманого листа, в якому не бракувало ні глибоких зауважень, ні пишних висловів, що вразили простодушну маленьку секретарку.
«Яким він буде оратором, — думала вона, — коли ввійде в палату громад (про це і про тиранію леді Саутдаун він часом натякав дружині в ліжку)! Який розумний і добрий, який геніальний мій чоловік! А мені здавалося, що він трохи холодний.