Через два-три дні по тому, як прибула друга пака листів, майор досить весело провів вечір у домі леді О’Дауд, і Глорвіні навіть здалося, що він уважніше, ніж звичайно, слухав «Де зливаються дві річки», «Юного менестреля» та ще кілька пісеньок, які вона йому співала (Глорвіна помилялася — Доббін дослухався до її співу не більше, ніж до виття шакалів за вікном). Потім, зігравши з нею партію в шахи (улюбленою вечірньою розвагою леді О’Дауд була гра в крібедж з лікарем), майор Доббін попрощався з родиною полковника і, як завжди, пішов додому.
Там на столі, мов докір, лежав нерозпечатаний сестрин лист. Доббін узяв його, трохи засоромлений тим, що поставився до нього так неуважно, і приготувався провести неприємну часину за нерозбірливими карлючками своєї сестри…
Минула, мабуть, з година, як майор пішов від полковника; сер Майкл заснув. Сном праведника, Глорвіна, як завжди, позакручувала свої чорні кучері на незчисленні клаптики паперу, леді О’Дауд теж подалася До подружньої спальні на першому поверсі і вкрила свої пишні форми запиналом, рятуючись від комарів, — коли вартовий біля брами побачив майора Доббіна, що прудко йшов осяяною місяцем вуличкою до їхнього будинку, видно, чимось схвильований. Поминувши вартового, він підійшов просто під вікна полковникової спальні.
О’Дауде… полковнику! — загукав він щосили.
Господи, майор! — вигукнула Глорвіна й висунула у вікно голову в папільйотках, — Що там таке, Добе, голубе мій? — запитав полковник, думаючи, що в таборі сталась пожежа або прийшов зі штабу наказ вирушати в похід.
Я… мені потрібна відпустка. Я мушу їхати до Англії… в дуже нагальній особистій справі,— відповів Доббін.
«Господи боже, що сталося?» подумала Глорвіна, тремтячи всіма своїми папільйотками, — Я мушу їхати зараз таки… сьогодні, повів далі Доббін.
Полковник устав і вийшов надвір, щоб поговорити з ним.
У дописці до листа міс Доббін майор натрапив на такі рядки: «Я вчора їздила до твоєї давньої приятельки місіс Осборн. Злиденне місце, де вони мешкають відтоді, як збанкрутували, ти знаєш. Містер С, якщо вірити мідній табличці на дверях його хижі (інакше її важко назвати), торгує тепер вугіллям. її син, твій хрещеник, — дуже гарний хлопчик, ніде правди діти, проте зухвалий і схильний до впертості і сваволі. Та ми намагаємось бути уважними до нього, як ти просив, і показали його тітці, міс О., якій він, здається, сподобався. Може, його діда — не того, що збанкрутував і майже здитинів, а містера Осборна з Рассел-сквер, — пощастить прихилити до дитини його заблудлого і впертого сина, а твого приятеля.
Емілія, мабуть, рада буде віддати його. Вона втішилась і має намір вийти заміж за пастора з Бромптона, велебного містера Війні. Не велике щастя, звичайно, та місіс О. старіється, я бачила чимало сивих волосин у її косах. Вона повеселішала, а твій хрещеник переївся в нас. Мама шле тобі вітання разом з щиро відданою тобі-Енн Доббін».
Розділ XLIV МІЖ ЛОНДОНОМ І ГЕМПШІРОМ
На чільній стіні родинного будинку наших давніх приятелів Кроуді на Грейт-Гонт-стріт і досі видно обрамлений у чорне герб, вивішений на ознаку жалоби за старим Піт-том Кроулі, проте ця геральдична емблема здається швидше пишною, крикливою оздобою, та й весь будинок набув чепурнішого вигляду, ніж за часів покійного баронета. Потемнілу фарбу здерто, і тепер стіни весело яскріють червоним кольором цегли з білими смужками між нею; старовинні бронзові леви на молотку біля дверей гарно позолочені, поруччя пофарбоване, і найпонуріший будинок цієї вулиці став найохайнішим у всьому кварталі ще до того, як у Королевиному Кроулі свіжа зелень змінила пожовкле листя на деревах уздовж алеї, що нею востаннє проїхав старий Пітт Кроулі.
Біля того будинку часто можна було бачити маленьку жінку в екіпажі відповідних розмірів, а крім того, там щодня прогулювалася літня стара панна з хлопчиком.
Це була міс Брігс з Родоном-молодшим; її зобов’язали наглядати за опорядженням кімнат у будинку сера Пітта, стежити за жінками, що шили штори й завіси, спорожняти шафи й шухляди від запорошених реліквій і мотлоху, що зібрався за кілька поколінь різних леді Кроулі, а також робити опис порцеляни, кришталю та іншого майна, яке вберігалося в скринях і коморах.
Місіс Родон була головним керівником усіх тих оновлень з необмеженими повноваженнями від сера Пітта продавати, замінювати, реквізувати й купувати все потрібне для вмеблювання, і Ребеку це доручення дуже тішило, бо давало цілковиту волю її смакові та винахідливості. Думка обновити будинок зродилася тоді, коли сер Пітт приїздив у листопаді до міста, щоб поговорити зі своїми адвокатами, і прожив майже тиждень на Керзон-стріт у брата й невістки, які його дуже любили.