Не люблю нічого дитинячого, — сказала вона якось лордові Стайну, передражнюючи леді Джейн та її манери.
Як дехто не любить свяченої води, — відповів його милість, глузливо вклонившись, і хрипко зареготав.
Отож ці родички не часто бачили одна одну, хіба що дружині меншого брата щось було потрібне від леді Джейн, — тоді вона приходила до неї. Вони запопадливо називали одна одну «голубонькою» і «серденьком», але загалом уникали зустрічі. Зате вже сер Пітт, хоч який був завантажений, щодня знаходив час навідатись до невістки.
Того дня, коли він уперше був присутній на обіді в честь голови палати громад, сер Пітт скористався нагодою показатися невістці в парадному вбранні: в старому костюмі дипломата, який він носив, коли був аташе при пумпернікельському посольстві.
Бекі наговорила йому компліментів, з приводу того вбрання і була майже так само захоплена, як дружина й діти, коли він зайшов до них перед від’їздом. Вона сказала, що тільки чистокровний аристократ може дозволити собі одягти такий костюм. Лише чоловікам в давнього роду личать culotte courte. Пітт задоволено глянув на свої ноги, які, щиро кажучи, були не кругліші й не товщі за шпагу, що теліпалася в нього при боці, й вирішив у душі, що він просто чарівний.
Тільки-но він пішов, Ребека намалювала на нього карикатуру й показала її при нагоді лордові Стайну. Його милість, захоплений надзвичайною подібністю, забрав малюнок з собою. Він зробив честь серові Пітту Кроулі, зустрівшись з ним у домі місіс Бекі, і був дуже люб’язний з новим баронетом і членом парламенту.
Пітт був вражений тим, що Ребека здобула в цього значного пера таку пошану, що вміла так легко й так дотепно розмовляти й викликала захват в усіх чоловіків, які її слухали. Лорд Стайн висловив упевненість, що баронет тільки починає кар’єру громадського діяча, заявив, що дуже хоче послухати його виступ.
Оскільки вони були сусідами (бо ж Грейт-Гонт-стріт виходить на Гонт-сквер, а її один бік, як усім відомо замикає Гонт-гаус), мілорд сподівався, що коли леді Стайн приїде до Лондона, вона матиме честь познайомитися з леді Кроулі. За день чи за два після зустрічі лорд Стайн завіз своєму сусідові візитну картку; його попередника він ніколи так не вшановував, хоч їхні родини мешкали поряд майже ціле сторіччя.
Серед цих інтриг, вишуканих вечірок, розумних, блискучих осіб Родон з кожним днем почував себе дедалі самотнішим. Йому більше не заборонялося ходити до клубу, обідати з неодруженими приятелями, йти й повертатися коли завгодно. Він і Родон-молодший часто навідувалися на Грейт-Гонт-стріт і гаяли час з леді Джейн та її дітьми, а сер Пітт, ідучи в парламент або повертаючись звідти, заглядав до Ребеки.
Колишній полковник годинами сидів у братовому будинку, нічого не роблячи й нічого не думаючи. Він тішився, якщо йому давали якесь доручення: піти дізнатися, чи запрягли коня, покликати служника або розрізати на обід дітям баранячу печеню. Він вибився з колії, зледащів і збайдужів. Сміливий, безтурботний молодий гульвіса, яким він був десять років тому, розкис у неволі й став млявою, покірною, товстою літньою людиною.
А сердешна леді Джейн відчувала, що тепер Ребека полонила її чоловіка, хоч, зустрічаючись з місіс Родон, вони й далі називали одна одну «голубонькою» і «серденьком».
Розділ XLVI ТРУДНОЩІ Й ВИПРОБУВАННЯ
Тим часом наші друзі в Бромптоні зустрічали різдво своїм звичаєм і аж ніяк не весело.
Із ста фунтів, що складали майже весь річний прибуток удови, вона звичайно віддавала три чверті батькам за своє і Джорджеве утримання. Ще сто двадцять фунтів присилав Джоз, і таким чином родина з чотирьох душ, разом з дівчнною-ірландкою, яка обслуговувала також Клена з дружиною, могла скромно, але пристойно жити, не впадаючи в розпач після невдалих лихих пригод і розчарувань, ба навіть часом запросити на чай своїх приятелів. Седлі все ще користувався пошаною в родині містера Клена, свого колишнього клерка. Той пам’ятав часи, коли він, сидячи на краєчку стільця біля багатого столу купця з Рассел-сквер, виливав келих вина за здоров’я місіс Седлі, міс Еммі та містера Джозефа в Індії. В спогадах чесного клерка минуле здавалося ще величнішим.
Щоразу, приходячи зі своєї кухні-їдальні нагору до вітальні пити з містером Седлі чай або джин з водою він казав:-Це не те, до чого ви колись були призвичаєні, сер, — і так само врочисто й шанобливо випивав за здоров’я леді, як у пору їхнього найбільшого розквіту.