Потім, ідучи вулицею повз собор святого Павла, вона завернула до крамниці й купила для Брігс гарну чорну шовкову сукню, яку з поцілунками та ласкавими словами й подарувала простодушній старій панні.
Тоді подалася до містера Реглса, люб’язно розпитала його про дітей і дала йому п’ятдесят фунтів у рахунок боргу. Звідти вона пішла до власника стайні, в якого наймала карети, й винагородила його такою самою сумою.
І хай це буде для вас наукою, Спейвіне, — мовила вона, — щоб другого разу, коли в королівському палаці-знов буде прийом, моєму братові серу Пітту не довелось їхати вчотирьох в одній кареті через те, що мій екіпаж не-подали.
Ребека натякала на прикре непорозуміння, через яке полковникові мало не довелося їхати до свого монарха в найманій бричці.
Владнавши всі ці справи, Бекі піднялася нагору, до згадуваної вже невеличкої скриньки, яку їй багато років тому подарувала Емілія Седлі і в якій зберігалося чимало корисних і коштовних речей; у це потаємне місце Ребека сховала також банкноту, яку їй видав касир у банку містерів Джонса й Робінсона.
Розділ XLIX-У ЯКОМУ МИ ВТІШАЄМОСЯ ТРЬОМА СТРАВАМИ И ДЕСЕРТОМ
Коли того ранку дами Гонт-гауса снідали, лорд Стайн (що пив шоколад у своїй кімнаті й рідко турбував мешканок свого дому, зустрічаючись із ними хіба в дні прийомів, у коридорі або в опері, де позирав зі своєї ложі в партері на їхню ложу в бельетажі) з’явився серед жінок і дітей, які сиділи за чаєм з грінками, і там спалахнула ціла баталія через Ребеку.
Міледі Стайн, — сказав він, — я хотів би переглянути список тих, що прийдуть до нас на обід у п’ятницю, і попросити вас послати запрошення полковникові Кроулі та його дружині.
Запрошення пише Бланш… леді Ґонт, — зніяковіло сказала леді Стайн.
Тій особі я не писатиму, — мовила леді Ґонт, ставна, висока жінка і, звівши очі, відразу їх опустила: неприємно було зустрічатися поглядом з лордом Стайном тому, хто йому опирався.
Вишліть дітей з кімнати. Ну, гайда! — наказав лорд, смикнувши за шнурок дзвоника.
Хлопці, що завжди боялися діда, встали з-за столу. їхня мати хотіла піти за ними.
Ні, ви лишіться, — сказав лорд невістці.— Міледі Стайн, — звернувся він до дружини, — я ще раз питаю: чи не будете ви такі ласкаві підійти до столу й написати це запрошення на обід у п’ятницю? — Мілорде, я не буду присутня на ньому, — сказала леді Ґонт. — Я поїду собі додому.
Чудово, зробіть таку ласку. І можете не повертатись. У Голодвірсі судові виконавці будуть вам дуже приємним товариством, а мені не доведеться більше позичати гроші вашим родичам і дивитися на вашу трагічну міну, яка вже сидить мені в печінках. Хто ви така, щоб тут командувати? У вас нема грошей. Нема й розуму. Ви тут для того, щоб народжувати дітей, а де вони? Лордові Ґонту ви набридли, і Джорджева дружина — єдина в нашій родині, що не бажає вам смерті.
Ваш чоловік одружився б удруге, якби ви померли.
Я була б рада померти, — відповіла її милість, і на очах у неї з люті виступили сльози.
Аякже, вам неодмінно треба показувати свою доброчесність! Тим часом моя дружина, вже яка свята, зроду, як усім відомо, не зробила жодного гріха, а не заперечує проти зустрічі з моєю молодою приятелькою, місіс Кроулі. Міледі Стайн знає, що інколи видимість свідчить проти найкращих жінок і що людський поговір часто вкриває ганьбою найневинніших із них. Хочете, пані, я розповім вам кілька історійок про леді Голодвірс, вашу матусю? — Ви можете мене вдарити, сер, або якось інакше скривдити, — мовила леді Ґонт.
У його милості завжди поліпшувався настрій, коли він бачив, як дружина й невістка страждають.
Люба моя Бланш, — сказав він, — я джентльмен і ніколи не дозволю собі торкнутися жінки інакше, ніж ласкаво. Я тільки хотів виправити невеличку ваду вашої вдачі.
Ви, жінки, надміру горді, і вам дуже бракує покірливості, як напевне сказав би леді Стайн патер Моль, коли б він тут був. А пишатися нема чого, ви повинні бути покірні й скромні, мої найдорожчі. Бо ж леді Стайн знає, що ця несправедливо обмовлена, проста, добродушна місіс Кроулі може бути невинна, навіть невинніша за неї саму.
Репутація її чоловіка не найкраща, але й не гірша, ніж у Голодвірса, що й грав потроху, і програвав, і, програючи, дуже часто не платив, і вас залишив без спадщини, злидаркою на моєму утриманні. Так, місіс Кроулі не дуже значного роду, але вона не гірша за славетного предка нашої Фанні, першого де ля Джонса.