Вирядивши посланця, Родон повернувся до їдальні й замовив ще вина. Він сміявся й говорив з якимось Дивним піднесенням, як здавалося його співрозмовникам.
Інколи він, мов божевільний, реготав з свого власного страху і пив ще цілу годину, весь час дослухаючись, чи не їде карета, що має вирішити його долю.
Десь тоді, коли він і сподівався, заторохтіли колеса біля брами, і юний сторож вийшов відімкнути її. Приїхала дама, яку він і впустив до будинку судового виконавця.
До полковника Кроулі,— сказала дама тремтячим голосом.
Хлопець глянув на неї досвідченим оком, замкнув надвірні двері, тоді відчинив внутрішні, гукнув: «Полковнику Кроулі, до вас гості!» — і впустив даму до задньої вітальні, яку той займав.
Родон вийшов з їдальні, де всі й далі пиячили, пучок тьмяного світла просмикнувся слідом за ним, і він побачив даму, що знічено стояла посеред кімнати.
Це я, Родоне, — несміливо озвалась вона, силкуючись надати своєму голосові веселого тону. — Це я,
Джейн.
Родон був до глибини душі зворушений тим ласкавим голосом і появою невістки. Він кинувся до неї, пригорнув її, мурмочучи якісь незугарні слова подяки, і ревно заплакав у неї на плечі. Леді Джейн не знала, чому він такий схвильований.
Векселі містера Мосса були швидко погашені, що, мабуть, розчарувало того джентльмена, який розраховував, що полковник прогостює в нього хоч неділю, і леді Джейн, сміючись і сяючи від щастя, забрала Родона з будинку судового виконавця. Вони поїхали додому тією самою бричкою, в якій леді Джейн примчала його визволяти.
Піхта не було вдома, коли принесли вашого листа, — сказала Джейн. — Він на парламентському обіді. Тому я, любий Родоне… поїхала сама. — І вона вклала в його руку свої ніжні пальці.
Мабуть, для Родона було й краще, що Пітт поїхав на той обід. Він дякував невістці сотні разів так гаряче, що та лагідна жінка була розчулена і майже стривожена.
О, ви… ви не знаєте, — сказав він, як завжди, незграбно й простодушно, — як я змінився, відколи маю вас і.. і малого Роді. Я… я хотів би почати нове життя… Бачите, я хочу… хочу стати…
Він не докінчив речення, але Джейн зрозуміла, що він мав на думці. І того вечора, попрощавшись з Родоном і вже сидячи біля ліжечка свого малого сина, вона покірно молилася за нашого бідолашного заблудлого грішника.
Родон попрощався з невісткою і швидко подався додому, Була дев’ята година вечора. Він промчав вулицями та широкими площами Ярмарку Суєти і нарешті, засапаний, спинився навпроти свого будинку. Він глянув угору і злякано, весь затремтівши, відступив до огорожі. Вікна вітальні були яскраво освітлені. А Бекі ж писала, що лежить хвора в ліжку. Якусь хвилину він стояв непорушно, світло з кімнати падало на його бліде обличчя.
Він витяг з кишені ключа від вхідних дверей і зайшов досередини. З горішніх кімнат долинув сміх. Родон був у бальному костюмі — в такому вигляді, як його вчора полонили. Він мовчки піднявся сходами нагору й прихилився до поруччя на останній площадці. В будинку, крім цієї кімнати, панувала тиша — всю челядь відпущено. Родон почув сміх — сміх і спів. Бекі заспівала куплет із пісеньки, яку вона виконувала вчора. Хрипкий голос загукав:-Браво! Браво! — То був голос лорда Стайна.
Родон відчинив двері й зайшов до кімнати. Невеличкий столик був накритий до обіду: на ньому стояло вино й срібний посуд. Стайн нахилявся над канапою, де сиділа Бекі. Негідниця була в чудовому вечірньому туалеті, на руках і на пальцях у неї виблискували браслети й каблучки, на шиї мінилися діаманти — подарунок лорда Стайна. Він тримав її за руку, яку саме хотів поцілувати, коли раптом Бекі схопилася на ноги й легенько зойкнула, — вона побачила бліде Родонове обличчя.
Наступної миті вона спробувала всміхнутися, ніби вітаючи свого чоловіка. То була моторошна усмішка. Стайн також випростався — блідий, з лютим виразом обличчя, скрегочучи зубами. Він теж спробував усміхнутися, ступив крок уперед і простяг руку, — Що, ви вже повернулися? Здорові були, Кроулі,— мовив він, і губи в нього скривились, коли він спробував-усміхнутися непроханому гостеві.
Щось у Родоновому обличчі спонукало Бекі кинутися до нього, — Я невинна, Родоне! — сказала вона. — Бог свідок, що невинна! — Руками, унизаними змійками, перснями і браслетами, вона хапала його за поли й за руки. Я невинна! Скажіть йому, що я невинна! — благально звернулась вона до лорда Стайна.
Той вирішив, що на нього, наставили пастку, і розлютився на жінку так само, як і на чоловіка.
Ви невинні, щоб вас чорти взяли? — заревів він. — Аякже, невинні! Таж кожну блискітку на вас оплатив я! — Я давав вам тисячі фунтів, які розтринькував цей тип і за які він продав вас.