Невинні, хай би ви… Такі самі невинні, як ваша мати-танцюристочка і ваш чоловік-сутенер. Не думайте, що залякаєте мене, як залякували інших… З дороги, сер! Дайте мені пройти! — І лорд Стайн, схопивши капелюха й злісно дивлячись в обличчя свого ворога, рушив просто на нього, ні на мить не сумніваючись, що той відступить.
Та Родон Кроулі кинувся на лорда, схопив його за краватку й так стиснув, що той почав задихатися й корчитись у його руці.
Брешеш, собако! — закричав Родон. — Брешеш, боягузе й негіднику! — Він двічі уперіщив його по лиці й кинув закривавленого додолу.
Все це відбулося так швидко, що Ребека не встигла втрутитися. Вона, тремтячи, стояла перед чоловіком і милувалася цим — дужим, відважним, переможним.
Ходи сюди! — скомандував він. Вона послухалася.
Скидай усе це з себе! — Бекі тремтячими руками почала стягати браслети з зап’ястків та персні з неслухняних пальців і, зібравши їх усі, боязко глянула на чоловіка.
Кинь їх додолу! — сказав він, і Ребека кинула.
Він зірвав у неї з грудей діамантову оздобу й шпурнув нею в лорда Стайна. Вона розпорола йому лисину. Той шрам лишився в Стайна до самої смерті.
Ходи нагору! — наказав полковник дружині.
Не вбивай мене, Родоне! — зойкнула вона. Він люто зареготав.
Я хочу переконатися, чи той чоловік так само бреше й про гроші, як брехав про мене. Він давав тобі щось? — Ні,— відповіла Ребека, — тобто…
Давай ключі,— сказав Родон, і вони разом пішли нагору.
Ребека дала йому всі ключі, крім одного, сподіваючись, що він цього не помітить.
Той ключ був від маленької скриньки, яку їй колись подарувала Емілія і яку вона тримала в сховку. Але Родон повідчиняв усі шухляди й шафи, викидаючи з них різний мотлох, і таки знайшов скриньку. Ребеці довелося відімкнути її. Там зберігалися різні папери, давні любовні листи, всілякі дрібнички й жіночі реліквії. А ще там лежав гаманець з банкнотами. Декотрі з них мали дату десятирічної давності, а одна була зовсім нова — банкнота в тисячу фунтів, яку їй дав лорд Стайн.
Це його? — запитав Родон.
Так, — відповіла Ребека.
Я йому сьогодні ж відішлю ці гроші,— мовив Родон (тому, що вже почався новий день, обшук тривав довго), — а також розрахуюся з Брігс, бо вона була добра до Роді, і сплачу ще кілька боргів. Повідомиш, куди тобі послати решту. Ти могла б позичити мені сотню, Бекі, з такої купи грошей. Я завжди ділився з тобою.
Я невинна, — правила своєї Ребека. Родон вийшов, більше нічого не сказавши.
Про що думала Ребека, коли він її залишив? Минуло багато часу після того, як він пішов, сонце заливало кімнату, а Ребека й далі сиділа на краю ліжка. Всі шухляди були повисовувані, а те, що в них досі лежало, тепер валялося долі: сукні й пера, шарфи й коштовності,— повалені ідоли Суєти лежали в руїні. Коси її розсипалися по плечах, сукня роздерлася, коли Родон зривав з неї діаманти.
Ребека чула, як він, залишивши її, через кілька хвилин спустився вниз і грюкнув дверима. Вона знала, що він не повернеться. Він залишив її назавжди. «Чи не накладе він на себе руки? — подумала Ребека. — Ні, хіба що після дуелі з лордом Стайном… Вона пригадувала своє довге життя, всі сумні події з нього. Ох, яким воно здавалося їй жалюгідним, яким безрадісним і надаремним! Може, й самій їй випити опіуму і теж вкоротити собі віку — попрощатися з усіма надіями, планами, боргами й успіхами? В такому настрої і застала її служниця-француженка: Ребека сиділа, мов на пожарищі, заломивши руки і втупивши поперед себе сухі очі.
Служниця була її повірницею, а платню вона отримувала від лорда Стайна.
Mon Dieu, madame, що сталося? — Авжеж, що сталася? Винна вона була чи ні? Ребека заявляла, що ні, та хто міг би сказати напевне, коли її уста говорили правду, і чи цього разу було чисте її зіпсоване серце? Стільки брехні й інтриг, стільки егоїзму й хитрощів, стільки знання й хисту — і таке банкрутство! Служниця засунула завіси і з удаваною ласкою вмовила господиню лягти в ліжко. Потім пішла вниз і позбирала коштовності, що валялися на підлозі, відколи Ребека кинула їх там на вимогу чоловіка, а лорд Стайн залишив вітальню.
Розділ LIV НЕДІЛЯ ПІСЛЯ БИТВИ
Будинок сера Пітта на Грейт-Гонт-стріт тільки почав свій ранковий туалет, коли Родон, у бальному костюмі, якого він не скидав дві доби, промчав повз злякану служницею, що мила сходи, і зайшов до братового кабінету. Леді Джейн уже встала і в халаті сиділа нагорі в дітей, наглядаючи, як вони одягалися, і слухаючи, як, пригорнувшись до її колін, вони проказували вранішні молитви. Щоранку вони разом з нею виконували цей обов’язок у себе до публічної церемонії, яку очолював сер Пітт і на якій мали бути присутні всі домашні. В кабінеті Родон сів у крісло перед столом баронета, де в зразковому порядку лежали «Сині книги», листи, рівно списані рахунки, симетрично складені брошури, застебнуті на замочок звітні книги, письмове приладдя, скриньки з депешами. Біблія, «Квартальний огляд» і «Придворний довідник» — усе рядочком, мов солдати на параді, що чекають огляду начальства.