Маркіз? Отуди в біса! А казали, що він… тобто, що ти…
Що, до лихої матері, ти маєш на думці? — заревів Родон. — Може, ти вже чув, як обмовляли мою дружину, і нічого мені не сказав, га? — Світ, голубе, любить поговір, — відповів той. — Хіба було б краще, в біса, якби я почав тобі переказувати, про що теревенять усякі дурні? — Ти повівся не по-товариському, Маку, хай тобі чорт, — сказав Родон. Геть пригнічений, він затулив обличчя руками й дав волю своїм почуттям, що глибоко зворушило зачерствілого старого солдата, який сидів навпроти нього.
Ну годі тобі, голубе, — мовив той. — Велика він цяця чи ні, а ми вженемо в нього кулю, хай би він сказився! А щодо жінок, то всі вони однакові.
Ти не знаєш, як я її любив, — схлипуючи, мовив Родон. — їй-бо, я ходив за нею, мов служник. Я віддав їй усе, що мав. Я став жебраком, тому що одружився з нею.
Повір мені, я заставляв свого годинника, щоб задовольнити якусь її нову забаганку, а вона… вона весь час складала гроші для себе й пожаліла сто фунтів, щоб вирятувати мене з біди.
Капітан Макмердо ніколи ще не бачив свого гостя таким схвильованим. Родон збуджено й недоладно розповів товаришеві, як усе відбулося. Той ухопився за деякі непевні місця в його розповіді.
А може, вона й справді невинна, коли так каже, — мовив він. — Стайн і раніше сотні разів бував з нею на самоті в тебе вдома.
Може, й так, — понуро, відповів Родон, — але ось це здається не зовсім невинним. — Він показав капітанові тисячофунтову банкноту, яку знайшов у гаманці Бекі.— Ось що він дав їй, Маку, а вона від мене втаїла. І, маючи такі гроші вдома, не захотіла допомогти мені, коли я опинився під замком.
Капітан не міг не визнати, що з тими грошима вийшло дуже негарно.
Поки вони радилися, Родон послав капітанового служника на Керзон-стріт з наказом своїй челяді, щоб та передала ним валізу з одягом, бо полковникові він був дуже потрібний. А тим часом Родон та його секундант з допомогою словника Джонсона, що вельми став їм у пригоді, на превелику силу склали листа, якого Макмердо повинен був послати лордові Стайну. Капітан Макмердо має честь засвідчити лордові Стайну свою повагу від імені полковника Кроулі й доводить до його відома, що полковник уповноважив його підготувати все необхідне для зустрічі, якої, він не сумнівається, вимагатиме його милість і яку обставини сьогоднішнього ранку роблять неминучою. Капітан Макмердо якнайшанобливіше просив лорда Стайна назвати з свого боку якогось приятеля, що з ним він (капітан М.) міг би зв’язатися, і висловлював бажання, щоб зустріч, по можливості, довго не відкладалася.
У дописці капітан повідомив, що йому доручено банкноту на велику суму, яку полковник Кроулі має підстави вважати власністю маркіза Стайна і яку за дорученням полковника він хотів би передати її власникові.
На той час, як лист був готовий, повернувся зі свого відрядження до полковника Кроулі на Керзон-стріт капітанів служник, але без саквояжа й валізки, по які його послано, дуже розгублений і збентежений.
Там нічого не хочуть дати, — сказав він. — У домі розгардіяш, усе перевернуте догори ногами. З’явився власник будинку а наклав на все лапу. Челядь пиячить у вітальні, І каже… кате, що ви втекли зі столовим сріблом, полковнику, — додав він, помовчавши. — Одна покоївка вже вшилася. А Сімпсон, ваш служник, п’яний як чіп, зчинив крик, каже, що не дасть нічого винести з будинку, поки не отримає платні.
Розповідь про бунт у Мейфейрі здивувала обох офіцерів і трохи пожвавила їхню досі смутну розмову. Вони посміялися з невдачі, яка спіткала Родона.
Я радий, що хлопця немає вдома, — сказав Родон, кусаючи нігті.— Ти пам’ятаєш, Маку, як я приводив його до школи верхової їзди? Як він упевнено тримався на норовистому коні, правда ж? — Так, гарно тримався, — погодився добродушний капітан.
А тим часом малий Родон сидів у каплиці «Білих ченців» серед п’ятдесяти таких самих, як він, хлопчаків і думав не про відправу, а про те, що наступної суботи поїде додому і батько, мабуть, щось йому подарує, а може, навіть поведе до театру.
Він у мене молодець, — вів далі Родон, все ще думаючи про сина. — Ось що, Маку, часом станеться якесь-лихо… часом мене вколошкають… я хотів би, щоб… знаєш… щоб ти пішов до нього і сказав йому, що я його дуже-любив, і таке інше. А ще… тьху, хай йому… а ще, друже, віддай хлопцеві ці золоті запонки, більше я нічого не маю.
Він затулив обличчя брудними руками, і по них покотилися сльози, залишаючи по собі чисті смуги. Капітанові Макмердо також довелося стягти з голови шовковий ковпак і витерти ним очі.
Піди вниз і замов нам щось на сніданок, — бадьорим голосом звернувся він до свого служника. — Що ти їстимеш, Кроулі? Скажімо, нирки з гострою приправою і оселедця. А ще, Клею, знайди полковникові щось із мого-одягу. Ми з тобою завжди були майже однакової статури, Родоне, голубе мій, і жоден з нас не гарцюватиме вже на коні так легко, як ми гарцювали тоді, коли щойно вступили до полку.