Коли вони зустрічалися під час обіду, дід звичайно розпитував онука, що він читав того дня, і з великою цікавістю слухав розповідь хлопчика, вдаючи, ніби чудово розуміє все, що Джорджі йому каже. Насправді ж він робив сотні похибок і часто виявляв своє неуцтво. Від цього хлопцева пошана до нього аж ніяк не збільшувалась. Меткий розум і перевага в освіті дуже швидко показали Джорджі, що його дід — невіглас і дурень, тому він почав командувати ним і дивитися на нього звисока, бо хоч у яких скромних умовах ріс Джорджі, він уже на той час був кращий джентльмен, ніж його могли зробити всі дідові плани. Його виховувала добра, тендітна, ласкава жінка, яка пишалася тільки своїм сином; серце її було таке чисте, і поводилася вона так скромно й покірно, що вже саме це робило її справжньою леді. Вона жила для інших і виконувала свої обов’язки тихо й непомітно. Якщо вона ніколи не висловлювала блискучих думок, то й ніколи не казала і не думала нічого поганого; простодушна, щиросерда, ласкава й чиста — хіба наша сердешна Емілія не була справжньою леді? — Юний Джорджі володарював над тією м’якою поступливою жінкою. І контраст між її простотою та делікатністю і брутальною пихою тупуватого діда, з яким хлопцеві незабаром довелося спілкуватись, зробив його володарем і над ним. Навіть якби він був принцом королівської крові, то й тоді йому не могли б прищепити вищої думки про себе.
Поки мати Джорджі тужила за ним удома і цілими днями, а може, й невеселими самітними ночами думала про нього, цей юний джентльмен знаходив собі багато втіх і розваг, тому дуже легко витримував розлуку з нею. Малі хлопці, що плачуть, ідучи до школи, плачуть тому, що для них школа — дуже неприємне місце. Тільки дехто з них плаче через те, що розлучається з домівкою. Згадайте самі, як у вас швидко висихали в дитинстві сльози, коли вам давали імбирний медяник, а тістечко з повидлом було вам достойною винагородою за біль розлуки з матір’ю і сестрами, і ви зрозумієте, мій друже і брате, що й вам не випадає хизуватися своєю чутливістю! — Отже, Джордж Осборн жив серед таких вигод і розкошів, якими багатий і щедрий дід вважав за потрібне його оточити. Візникові наказано придбати для хлопця найкращого поні, якого лише можна було купити за гроші, і на ньому Джорджі вчився їздити спершу в школі верхової їзди, а потім, після того як він задовільно склав іспит з їзди без стремен і стрибків через бар’єр, йому дозволили кататися новим маршрутом у Ріджентс-парку і, нарешті, в Гайд-парку, де він з’являвся при повному параді, в супроводі служника Мартіна. Старий Осборн, який тепер гаяв менше часу в Сіті, доручаючи провадити справи молодшим компаньйонам фірми, часто їздив на прогулянку з міс Осборн і вибирав той самий модний шлях. І коли малий Джорджі під’їздив до них учвал, як справжній денді, опустивши вниз п’яти, дід штовхав ліктем дочку й казав:-Ти тільки глянь на нього, міс Осборн! — Він сміявся, червонів з радощів і кивав онукові з вікна карети. Служник Джорджі кланявся екіпажеві, а лакей старого кланявся хлопцеві. Тут-таки друга його тітка, місіс Фредерік Буллок (її карету з золотими биками — гербами Буллоків — на дверцятах і на збруї та з трьома блідими Буллоками в кокардах і перах, що визирали з віконець, щодня можна було бачити в Гайд-парку) — місіс Буллок, кажу, метала на малого узурпатора погляди, сповнені найлютішої ненависті, коли він, узявшись рукою в бік, у капелюсі набакир проїздив повз неї гордий, мов лорд.
Хоч йому було тільки одинадцять років, він носив штани з штрипками і пречудові чобітки, як дорослий чоловік. Він мав позолочені остроги, нагаєчку з позолоченим руків’ям, найелегантніші лайкові рукавички, які тільки могли вийти з майстерні Лема на Кондуїт-стріт, і зашпилював хустку на шиї дорогою шпилькою. Мати дала йому дві хустки на шию і сама пошила й помережила кілька сорочечок, та коли її Самуїл приїхав відвідати вдову, на ньому була багато краща білизна. На пластроні батистової сорочки сяяли ґудзики з коштовних каменів. Скромні подарунки Емілії були відкладені вбік, — я думаю, міс Осборн віддала їх синові візника. Емілія намагалася переконати себе, що їй приємна така зміна. І справді, вона була рада й щаслива, що її син такий гарний.
Емілія мала невеличкий силует Джорджі, зроблений за шилінг, і він висів над її ліжком поряд з іншим портретом. Одного дня, під час Своїх чергових відвідин, хлопчик, промчавши верхи вузенькою бромптонською вулицею, де всі жителі, як завжди, кинулись до вікон, щоб помилуватися його пишнотою, нетерпляче, з переможною усмішкою на обличчі, витяг з кишені пальтечка (чудового білого пальтечка з відлогою і оксамитовим коміром) червоний сап’яновий футлярчик і подав його матері.