Звернувши з Гонт-сквер на Грейт-Гонт-стріт, карета нарешті спинилася біля високого похмурого будинку, затиснутого між двома іншими такими самими непривітними високими будинками; кожен із них мав над середнім вікном вітальні траурний герб, як і всі інші будинки на цій невеселій вулиці, де, здається, завжди панує смерть. Віконниці на першому поверсі в будинку сера Пітта були зачинені, тільки на вікнах їдальні ледь відхилені, а за ними видніли завіси, старанно загорнені в старі газети.
Візник Джон, що цього разу сам правив каретою, не завдав собі клопоту злізти з козлів, а попросив хлопчика — молочаря, що пробігав повз них, подзвонити замість нього. Коли задзеленчав дзвоник, між половинками віконниць у вітальні з’явилася чиясь голова, потім двері відчинив чоловік у вилинялих штанях і гетрах, брудному старому сюртуку й заношеній хустці, намотаній на шию під неголеним підборіддям, з блискучою лисиною і червоним хитруватим обличчям, на якому світилася пара неспокійних сірих очиць і весь час кривилися в глузливій посмішці губи.
Тут мешкає сер Пітт Кроулі? — гукнув Джон в козлів.
Еге, — відповів чоловік у дверях і кивнув головою.
То гайда; стягай манатки, — сказав Джон.
Стягай сам, — відповів чоловік.
Ти хіба не бачиш, що я не можу лишати коней? Бери мерщій, може, вона дасть тобі на пиво! — сказав Джон і голосно зареготав, виявляючи цілковиту зневагу до міс Шарп, оскільки вона вже назавжди попрощалася з його господарями, а до того ж, їдучи, нічого не дала челяді.
Лисий чоловік витяг руки з кишень штанів, підійшов до карети, взяв на плече валізку міс Шарп і заніс до будинку, — Будь ласка, візьміть цього кошика й шаль та відчиніть мені дверці,— сказала Ребека і вийшла з карети, аж тремтячи з обурення. — Я напишу містерові Седлі, як ви поводились, — звернулась вона до візника.
Ой злякали! — відповів той. — А ви там нічого не забули? Забрали всі сукні міс Емілії? Ті, що належали покоївці? Думаю, вони вам будуть до лиця! Та зачиняй, Джіме, дверцята, однаково від неї нічого не урвеш, — повів далі Джон, тикаючи великим пальцем на міс Шарп. — Нічого на вдієш, така вже людина тобі трапилась! — З цими словами візник містера Седлі поїхав. Річ у тім, що він був закоханий у покоївку Емілії й лютував, що сукні, які їй мали дістатися, забрала Ребека.
Лисий чоловік у гетрах повів Ребеку до їдальні, і вона переконалася, що кімната має такий самий незатишний і невеселий вигляд, як звичайно такі житла, коли вельможне панство виїздить з міста. Вірні покої наче оплакували відсутність своїх господарів. Турецький килим скрутився і понуро заліз під буфет, картини позатуляли обличчя аркушами пакувального паперу, люстра загорнулася в бридкий ворок із сірої мішковини, завіси на вікнах зникли під усіляким старим шматтям, мармурове погруддя сера Уолпола Кроулі позирало з темного кутка на голі столи, на приладдя до каміна, змащене жиром, на порожню тацю для візиток, що стояла на каміні; пивничка сховалася за згорнутим килимом, стільці попереверталися вздовж стіни, а в другому темному кутку навпроти мармурового погруддя стояла на столику замкнена старовинна кована скринька зі столовим сріблом. Проте до каміна присунені були два кухонні ослінчики, круглий столик, стара, погнута кочерга й щипці, а на слабенькому жару грівся казанок. На столику лежала грудка сиру й шматок хліба і стояли олов’яний свічник та кварта з недопитим чорним портером.
Ви, мабуть, уже пообідали, еге? Вам не жарко? Хочете сьорбнути пива?
Де сер Кроулі? — велично спитала Ребека.
Хе-хе-хе. я сер Кроулі. Затямте: ви мені винні пінту пива за те, що я приніс ваші речі. Хе-хе! Як ви не вірите, спитайте в Тінкер, хто я такий. Міс Тінкер, познайомтеся: міс Шарп; міс гувернантко, познайомтеся з підмітальницею, га-га-га!.
Жінка, яку лисий чоловік назвав міс Тінкер, щойно зайшла з люлькою й пачкою тютюну, по які її послано за хвилину до приїзду Ребеки Шарп. Вона віддала принесене господареві, що влаштувався вже біля каміна.
А де фартінг? — спитав він. — Я дав вам три півпенси. Де ж решта, га?
— Ось, — відповіла міс Тінкер, шпурнувши йому монету. — Баронетові не личило б питати про фартінг.
Фартінг на день — це сім шилінгів на рік, — відповів сер Пітт. — Сім шилінгів на рік — це відсотки з семи гіней. Хто береже фартінги, стара, той матиме гінеї.
Будьте певні, міс Шарп, що це сер Пітт Кроулі! — сердито мовила міс Тінкер, — Хто ще так труситься над кожним фартінгом? Скоро ви його краще пізнаєте.