Тоді з усіх міст князівства, яке простяглося майже на десять миль, — з Болкума, що лежить на західному кордоні й загрожує Пруссії, з Грогвіца, де князь має мисливський будиночок і де його володіння річка Пумп відділяє від земель сусіднього князя Поцентальського, з усіх сіл і висілків, що, крім цих трьох міст, розсіяні по всьому щасливому князівстві, з маєтків і млинів, розташованих уздовж Пумпу, селянки в червоних спідницях та оксамитових чепцях і селяни в трикутних капелюхах і з люльками в роті поспішають до столиці, щоб узяти участь у ярмаркових розвагах і столичних святкуваннях. Тоді театр дає безкоштовні вистави, тоді починають бити водограї Монблезіра (на щастя, ними милуються гуртом, а то самому дивитися на них було б страшно), тоді приїздять блазні й мандрівні актори (всім відомо, як його ясновельможність зачарувала одна циркова наїзниця, причому йшла чутка, що la petite vivandière / Маленька маркітантка (франц.) /, як її називали, була шпигункою і збирала відомості для Франції), і захопленому людові дозволяють проходити з кімнати в кімнату по всьому великому князівському замку, милуватися слизьким паркетом, багатими завісами і плювальницями біля дверей незчисленних покоїв. У Монблезірі є один павільйон, який. побудував Аврелій Віктор XV — великий володар, але надто ласий до розваг; мені казали, що той павільйон — диво з див фривольної елегантності. Він розмальований сценами з історії Вакха й Аріадни, а стіл туди вкочували й викочували з допомогою коловорота, тож товариству не заважала присутність служників. Але те приміщення замкнула Барбара, вдова Аврелія XV, сувора й побожна княгиня з дому Болкумів і регент князівства під час славетного неповноліття її сина після смерті князя, якого забрала могила в розпалі веселих розваг.
Пумпернікельський театр відомий і має добру славу в тій частині Німеччини. Він був трохи підупав, коли теперішній князь замолоду наполіг, щоб там ставили його власні опери. Кажуть, що одного разу на репетиції, сидячи на своєму місці в оркестрі, він розлютився і розтрощив фагот об голову капельмейстера, який диригував у надто повільному темпі. Княгиня Софія в ту пору писала побутові комедії, які, мабуть, було страшенно нудно дивитися. Але тепер князь виконує свою музику тільки в інтимному колі, а княгиня дарує свої комедії лише знатним чужоземцям, які відвідують її милий невеличкий двір.
Той двір утримують з чималим комфортом і пишнотою. Коли там влаштовують бенкет, то хоч би набралося й чотириста гостей, на кожні чотири особи припадає один служник у червоній лівреї з мереживом і кожному подають їжу в срібному посуді.
Там безперервно відбуваються різні свята й розваги. Князь має своїх камергерів і шталмейстерів, княгиня — своїх придворних дам і фрейлін, точнісінько як інші, могутніші володарі.
Конституція передбачає чи пак передбачала поміркований деспотизм, обмежений парламентом, що міг бути або й не бути скликаний. Сам я за весь час свого перебування в Пумпернікелі жодного разу не чув, щоб засідав парламент.
Прем’єр-міністр мав помешкання на третьому поверсі, а в міністра закордонних справ була зручна квартира над кав’ярнею Цвібека. Армія складалася з велетенського оркестру, який мав свої обов’язки й на сцені; дуже приємно було бачити, як ті достойні хлопці марширували на кону в турецьких шатах, нафарбовані, з дерев’яними ятаганами в руках або у вигляді римських вояків з офіклеїдами й тромбонами, — приємно, кажу, було бачити їх знов увечері після того, як ви цілий ранок слухали їх на Aurelius Platz, де вони грали навпроти кав’ярні, в якій ви снідали. Крім оркестру, був ще пишний численний штаб офіцерів і, здається, кілька солдатів. Замок охороняли постійні вартові і ще три або й чотири солдати в гусарських мундирах, але я ніколи не бачив їх верхи на конях. Та й справді, що та кавалерія робила б у часи непорушного миру? І куди в біса могли б їздити гусари? — Всі,— тобто, звичайно, всі аристократи, бо ж ніхто не сподівається від нас, що ми звертатимемо увагу на простих міщан, — їздили одні до одних у гості. її милість пані де Бурст приймала в себе раз на тиждень, її милість пані де ІІІнурбарт мала свій день, театр був відчинений двічі па тиждень, раз на тиждень милостиво приймав гостей двір, — таким чином, життя тут було суцільною низкою розваг па скромний пумпернікельський лад.