Ніхто не може заперечити, що в місті були й чвари. Пумпернікельці — завзяті політики, і партії запекло ворогували одна з одною. Там існувала фракція Штрумпф і партія Ледерлунг; першу підтримував наш посол, а другу — французький chargé d’affaires, мосьє де Макабо. І варто було тільки нашому представникові похвалити пані Штрумпф, яка, безперечно, співала краще за пані Ледерлунг і мала в своєму діапазоні на три ноти більше, — варто було, кажу, нашому представникові висловити хоч якусь думку, щоб французький дипломат негайно заперечив її.
Усі в місті належали до котроїсь із цих партій. Ледерлунг справді була дуже милою жіночкою і мала хоч і не сильний, але приємний голос, а Штрумпф була вже таки не першої молодості, та ще й трохи за товста: наприклад, коли вона в останній сцені «Сновиди» з’явилася в нічній сорочці, з ліхтарем у руці і мала вилізти у вікно й перейти кладкою потік біля млина, то насилу могла пропхатися крізь нього і кладка вгиналася й тріщала під її вагою. Зате як вона співала у фіналі опери і з яким бурхливим почуттям кидалася в обійми Ельвіно: здавалося, ще трохи — і вона задушить його! А тим часом маленька Ледерлунг… та цур їй, годі пліткувати, досить того, що ці дами були прапорами французької і англійської партій у Пумпернікелі, і громадськість ділилася на прихильників однієї чи другої з цих великих націй.
На нашому боці були міністр внутрішніх справ, шталмейстер, особистий секретар князя і вихователь принца-наступника, а французів підтримували дружина головнокомандувача, який служив під проводом Наполеона, і гофмаршал з дружиною, що рада була отримувати з Парижа нові фасони й завжди виписувала їх та свої капелюшки через кур’єра мосьє Макабо. Секретарем його канцелярії був малий Гріньяк — молодий, лукавий, а нашим представникам — кошики стрічок і орденів Колеса святої Катерини Шліпеншльопенської. Французький посол отримав обидва ордени.
Він весь у стрічках, мов ваговоз, що дістає призи на змаганнях, — казав Глистер, якому правила йога служби не дозволяли приймати ніяких відзнак— Хай собі отримує ордени. Зате на чиєму боці перемога? — Справа в тому, що цей шлюб був тріумфом британської дипломатії: французька партія робила все, щоб наступник узяв принцесу з дому Поцтаузенд-Доннерветтіер,
проти якої, звичайно, виступали ми.
На весілля були запрошені всі. На честь нареченої вулиця була оздоблена вінками квіток і тріумфальними арками. Великий фонтан святого Міхеля виливав струмені страшенно кислого вина, а водограй на Арішларійській площі пінився пивом. Були пущені всі головні фонтани, а в парку та в садах закопано стовпи для щасливих селян, на які вони задля втіхи могли видряпуватися, зривати годинники, срібні виделки, призові ковбаси тощо, почеплені вгорі на рожевих стрічках. Джорджі також отримав приз, зірвавши його з верхівки стовпа, на який він спритно видряпався під радісні вигуки глядачів, і шлам спустившись униз швидко, мов водоспад. Але хлопець вилазив на стовп тільки задля слави: свою ковбасу він віддав селянинові, який сам був мало не досяг до неї Î тепер стояв унизу, нарікаючи на свою невдачу.
Французьке посольство було ілюміноване на шість лампіонів яскравіше за наше; зате наш транспарант, із зображенням молодої пари, від якої панічне тікає Розбрат, до смішного схожий на французького посла, затьмарив супротивникові ілюмінацію. Я не маю сумніву, що саме за це Глистера потім підвищили на службі й дали йому орден Лазні.
На святкування прибули цілі юрми чужоземців і серед них, звичайно, англійців.
Крім балів у князівському замку, відбувалися громадські бенкети в ратуші і в.
редуті, до того ж у першому з них заходами однієї великої німецької компанії з Емса чи Ахена була опоряджена зала для trente et quarante та рулетки тільки на тиждень свят. Офіцерам і жителям міста не дозволяли грати в такі ігри, але селян, чужоземців і жінок туди пускали, як і будь-кого, хто мав бажання програти чи виграти гроші.
Малий шибеник Джорджі Осборн, кишені в якого завжди були повні грошей, коли мати з дядьком і майором поїхали на великий бенкет до замку, теж прийшов у ратушу в товаристві дядькового провідника, містера Кірша; і оскільки в Баден-Бадені йому пощастило лише зазирнути до гральної зали, — він був там з Доббіном, який, звичайно, не дозволив йому грати, — то тепер він, певна річ, найперше подався до місця тих розваг і почав крутитися навколо столів, де орудували круп’є і понтери. Грали жінки. Декотрі з них «були в масках — таке дозволялося в шалені дні карнавалу.
Біля одного стола з рулеткою сиділа русява жінка в сукні з глибоким викотом, уже далеко не новій, і в чорній масці, із якої дивно поблискували її очі; перед нею лежали картка, шпилька і кілька флоринів. Вона справляла якесь дивне враження.