Вони з Родоном одного віку й такі схожі! — мовила Бекі, і голос її урвався з тяжкої муки.
Насправді між хлопцями було п’ять років різниці, і вони скидалися один на одного не більше, ніж мій ласкавий читач на його покірного слугу. Уенгем, їдучи через Булоні до Кіссінгена, де він мав зустрітися з лордом Стайном, просвітив місіс Олдерні з цього приводу, сказавши, що він може описати малого Родона куди краще, ніж його матуся, яка відверто його ненавидить і ніколи не відвідує, що йому тринадцять років, тим часом як малому Олдерні було ще тільки дев’ять, що він білявий, тим часом як її любий хлопчик темноволосий, — одне слово змусило шановну леді пожалкувати, що вона була така добра. Тільки-но Бекі ціною неймовірних зусиль і праці створювала собі невеличке коло знайомих, як хто-небудь з’являвся і брутально розбивав його, і їй доводилося починати все наново. їй було тяжко, дуже тяжко, — самітній, без надії на майбутнє.
На якийсь час її взяла під своє крило місіс Ньюбрайт, захоплена її солодким співом у церкві і розважним ставленням до різних складних життєвих питань, — місіс Бекі колись у Королевиному Кроулі добре набила на них руку. Вона не тільки брала брошури, а й читала їх. Вона шила фланелеві спіднички для Квошібу та ситцеві нічні ковпаки для індіанців з Кокосових островів, розмальовувала віяла з метою навернути в справжню віру папу римського та євреїв, слухала проповіді містера Раулса в середу і містера Гаглтона в четвер, відвідувала в неділю службу божу по двічі на день, а крім того, ввечері ходила слухати містера Болера, і все дарма. Місіс Ньюбрайт якось випала нагода звернутися листовно до графині Саутдаун з приводу «Фонду для купівлі грілок жителям островів Фіджі» (обидві вони були членами жіночого комітету, що керував цим добродійницьким товариством) і, згадавши в ньому про свою «чарівну приятельку» місіс Кроулі, вона отримала від графині такого листа про Бекі, з такими докладними натяками, фактами, вигадками і навіть погрозами, що близьким стосункам між місіс Ньюбрайт й місіс Кроулі відразу настав край. І всі поважні люди в Гурі, де Ребеку спіткало це лихо, негайно перестали знатися з такою негідницею. Той, хто бачив колонії англійців за кордоном, знає, що ми возимо з собою свою пиху, свої таблетки, свої упередження, гарвейську приправу, кайєннський перець та інших домашніх ідолів і влаштовуємо маленьку Британію скрізь, де залишаємось трохи пожити.
Бекі з важким серцем кочувала з однієї колонії до іншої, з Булоні до Дьєпа, з Дьєпа до Кана, з Кана до Тура, і всюди намагалася бути респектабельною, та — леле! — одного чудового дня її неодмінно знаходили справжні галки й дзьобали, аж поки не виганяли з клітки.
В одному з тих міст нею опікувалася місіс Гук Іглз — жінка з бездоганною репутацією, що мала свій будинок на Портмен-сквер. Вона мешкала в дьєпському готелі, куди втекла Бекі, і вони познайомилися спершу біля моря, де разом плавали, а потім у готелі за табльдотом. Місіс Іглз чула — та й хто не чув? — дещо про скандальну історію з лордом Стайном, але після розмови з Бекі заявила, що місіс Кроулі — ангел, її чоловік — негідник, лорд Стайн, як усім відомо, безпринципний соромітник і вся буча, знята проти місіс Кроулі,— нечесна й підла змова, яку влаштував мерзотник Уенгем.
Якби у вас, містере Іглзе, була хоч крихта відваги, ви мали б дати ляпаса тому мерзотникові першого ж разу, як зустрінетеся з ним у клубі,— мовила вона своєму чоловікові.
Та Іглз був тільки тихим старим добродієм, чоловіком місіс Іглз, закоханим у геологію і не таким високим, щоб досягти до чийогось обличчя.
Отже, місіс Іглз почала протегувати місіс Родон, запросила її в гості до свого будинку в Парижі, посварилася з дружиною посла, яка не хотіла приймати в себе її протеже, й робила все, що тільки може зробити жінка, щоб утримати Бекі на шляху чеснот і повернути їй добре ім’я.
Спершу Бекі була дуже скромна й порядна, та скоро їй остогиділо таке одноманітне доброчесне життя. Кожен день те саме: той самий нудний комфорт, та сама безглузда їзда в Булонському лісі, те саме товариство вечорами, ті самі проповіді Блейра в неділю, та сама опера, і так без кінця. Боні вже вмирала з нудьги, коли це, на її щастя, з Кембриджа приїхав молодий містер Іглз, і мати, побачивши, яке враження справила на сина її маленька приятелька, негайно вжила відповідних заходів.