Цю розмову й почув Джоз хоч нічого не зрозумів з неї, бо ніколи не вивчав мови, якою її провадили.
Newmero kattervang dooze, si vousplait / Номер дев яносто другий, будь ласка (калічена франц./,— велично, за своїм звичаєм, сказав Джоз, коли нарешті здобувся на слово.
Quater fang fooce! — повторив студент і, схопившись на ноги, кинувся до своєї кімнати.
Двері зачинилися, і Джоз почув, як він і його товариш на ліжку зареготали.
Бенгалець стояв, спантеличений цією подією, коли двері дев’яносто другого номера відчинилися самі, і в них з’явилося лукаве, пустотливе обличчя Бекі. її погляд упав на Джоза.
Це ви? — мовила вона, виходячи в коридор. — Як я на вас чекала. Стривайте! Ще не заходьте… за хвилину-я вас прийму.
За ту хвилину вона сховала в постіль баночку з рум’янами, пляшку з коньяком і тарілку з ковбасою, пригладила носи і врешті впустила свого гостя.
Замість вранішнього халата на ній було рожеве доміно, трохи вилиняле, не зовсім чисте й подекуди поплямлене помадою, зате s широких рукавів виглядали білі, як сніг, гарні руки, а тонкий стан був підперезаний поясом, що непогано відтінював її струнку, тендітну постать. Бекі за руку ввела Джоза до своєї кімнати.
Заходьте, будь ласка, — мовила вона. — Заходьте, поговоримо. Сідайте сюди. — Вона легенько потиснула бенгальцеві руку і, сміючись, посадовила його на стілець.
Сама вона сіла на ліжко — звичайно, не на пляшку й тарілку, на яких якраз розташувався б Джоз, якби захотів сісти коло неї. Вмостившись там, Бекі завела розмову з своїм давнім обожнювачем.
Як мало роки змінили вас! — почала вона, ніжно й довірливо дивлячись на нього. — Я впізнала б вас де завгодно. Як приємно серед чужих знов побачити щире, чесне обличчя давнього приятеля! — Правду кажучи, на щирому, чесному обличчі тієї хвилини малювалося що завгодно, тільки не щирість і відвертість. Навпаки, Джоз був неабияк збентежений і спантеличений. Він обвів очима дивну кімнатку, в якій знайшов свою колишню пасію. Одна з її суконь висіла на спинці ліжка, друга — на прибитому до дверей гачку, капелюшок затуляв половину дзеркала, а на піддзеркальнику стояли чудові черевички бронзового кольору. На столику біля ліжка лежав французький роман і стояла свічка — не воскова. Бекі і її хотіла засунути в постіль, але обмежилась тим, що сховала туди ситцевий чепчик, яким, лягаючи спати, гасила свічку.
Так, я впізнала б вас де завгодно, — повела вона далі.— Жінка ніколи не забуває деяких речей. А ви були першим чоловіком, якого я… якого я побачила! — Та невже? — здивувався Джоз. — Пожалься боже, що ви кажете! Не може такого бути.
Коли я приїхала з вашою сестрою з Чізвіка, я була ще майже дитиною, — мовила Бекі.— Як там поживає моя люба Емілія? Ох, її чоловік любив попустувати, і, звичайно, вона, бідолашна, ревнувала його до мене. Наче я звертала на нього увагу, коли поряд був хтось інший… та годі, не будемо згадувати про ті часи. — Бекі провела по очах хусточкою, обшитою вистріпаним мереживом. — Хіба не дивно, — за мить сказала вона, — знайти в такому місці жінку, що жила і в зовсім іншому світі? Я зазнала стільки лиха і горя, Джозефе Седлі, життя до мене було таке жорстоке, що часом я мало не божеволіла. Я не можу знайти собі постійного місця, тиняюся світом, не маючи ні спокою, ні щастя. Всі мої друзі мене зрадили, геть усі. На світі немає чесних людей. Я була найвірнішою в світі дружиною, хоч вийшла заміж на злість, тому що хтось інший… та нащо про це говорити. Я була вірна йому, а він учинив наді мною наругу й кинув мене. Я була найласкавішою матір’ю, мала тільки одну дитину, один скарб, одну надію, одну радість, я з найпалкішою материнською любов’ю тулила свого сина до серця, він був моїм життям, моєю молитвою, моїм… моїм щастям, а вони… вони відібрали його… відібрали від мене! — Бекі в нестямному розпачі притулила руку до серця й на мить сховала обличчя в постіль.
Пляшка з коньяком, що лежала під ковдрою, брязнула об тарілку з ковбасою.
Обидві, безсумнівно, були зворушені виявом такого глибокого розпачу. Макс і Фріц стояли за дверима й здивовано дослухалися до ридань і схлипувань місіс Бекі. Джоз теж неабияк розчулився й злякався, побачивши свою давню пасію в такому стані. А вона відразу почала розповідати свою історію — повість таку чисту; нелукаву, правдиву, ідо кожен, вислухавши її, переконався б: якщо коли-небудь ангел у білосніжних шатах, спускався з високості на землю і ставав жертвою пекельних підступів і сатанинської злоби, то це він в образі непорочної мучениці був перед очима в Джоза — сидів па ліжку, на пляшці з коньяком.