«Це нова гувернантка, містере Кроулі,— сказала леді Кроулі, підходячи до мене й беручи мене за руку, — міс Шарп». «Ага», — мовив той, стріпнув головою і знову втупився в свою брошуру.
«Думаю, ви будете ласкаві до моїх дітей», — сказала леді Кроулі, глянувши на мене почервонілими, повними сліз очима.
«Певне, що буде, мамо», — втрутилася старша дівчинка, і я побачила відразу, що цієї жінки мені боятися нічого. «Обід подано, міледі!» — оголосив дворецький в чорному фраку й такому величезному білому жабо, що здавалося, ніби це один із тих плоєних комірів часів королеви Єлизавети, які зображені на портретах у залі.
Леді Кроулі сперлась на підставлену їй руку містера Кроулі й рушила попереду до їдальні, а я слідом повела своїх маленьких учениць. Сер Пітт уже був там із срібним дзбаном у руках, — він, мабуть, щойно прийшов з льоху. Він теж причепурився, тобто скинув гетри і вдяг на свої пухкі ноги чорні вовняні панчохи. Буфет був заставлений блискучим посудом — старовинними келихами, срібними й золотими, старовинними тацями й графинчиками, наче в магазині Рандела й Бріджа. На столі також усе було срібне, а обабіч буфета виструнчилися два руді лакеї в яскраво-зелених лівреях.
Містер Кроулі проказав довгу молитву, сер Пітт мовив «амінь», і лакеї зняли важкі срібні накривки.
«Що в нас сьогодні на обід, Бетсі?» — запитав баронет.
«Здається, юшка з баранини, сер Пітт», — відповіла леді Кроулі.
Mouton aux navets, — поважно додав дворецький (вимовляючи його як «мутонгонаві»), — на перше potage de mouton à l’Ecossaise2, a на гарнір pommes de terre au naturel і chou-fleur à l’eau»3.
«Баранина є баранина, це завжди добра штука, — мовив сер Пітт. — А котрий це баран, Гороксе, і коли його зарізали?» «Один із чорноголових шотландських, сер Пітт, у четвер зарізаний».
«Хто що взяв?»-«Стел із Грязьбері взяв задню частину і дві ноги, сер Пітт, але сказав, що останній баран був надто молодий — самі кістки та вовна».
«Хочете potage, міс… е-е… міс Блант?» — звернувся до мене містер Кроулі.
«Чудесна шотландська юшка, небого, — додав сер Пітт, — хоч її й називають якось по-французькому».
«Мені здається, сер, що в порядному товаристві цю страву заведено називати так, як я її назвав», — бундючно сказав містер Кроулі.
І лакеї в яскраво-зелених лівреях почали розносити нам у глибоких срібних тарілках mouton aux navets. Потім-подали ель з водою, причому нам, молодим, налили його в маленькі чарки. Я не розуміюся на елі, але можу щиро сказати, що воліла б саму воду.
Поки ми розкошували за столом, баронетові спало на думку запитати, де ділися передні ноги.
«Мабуть, їх з’їли в челядні», — покірно відповіла міледі.
«Авжеж, міледі,— підтвердив Горокс, — але це вважайте все, що нам перепало».
Сер Пітт голосно зареготав і ще запитав Горокса: «А те чорне порося від кетської льохи, певне, стало вже дуже сите?» «Не те, щоб зовсім заплило салом», — поважно відповів дворецький, і сер Пітт знов зареготав, а з ним і мої учениці.
«Міс Кроулі, міс Роз Кроулі,— мовив містер Пітт, — мене дивує твій недоречний сміх».
«Дайте їй спокій, мілорде, — сказав сер Пітт, — у суботу ми поласуємо свіжиною.
Заріжте його в суботу вранці, Джоне Гороксе. Міс Шарп страшенно любить поросятину, еге ж, міс Шарп?»-Мабуть, оце й усе, що я запам’ятала з розмови за столом. Після обіду перед сером Піїтом поставили дзбан з окропом і графинчик, здається, з ромом. Містер Горокс налив мені і моїм ученицям по чарочці вина, а міледі цілий келих. Коли ми перейшли до вітальні, леді Кроулі витягла з шухляди якесь своє довжелезне плетиво, а дівчата заходилися грати в крібедж замацаною колодою карт. У нас горіла тільки одна свічка, зате у чудовому старовинному срібному свічнику.
Міледі ще кілька разів щось спитала мене, аби не мовчати, а далі мені залишились на вибір дві розваги: або том проповідей, або брошура про зернові закони, яку перед обідом читав містер Кроулі.
Так ми просиділи з годину, доки не почули, що хтось іде.
«Киньте карти, діти! — зляканим голосом сказала міледі.— Міс Шарп, покладіть на місце книжки містера Кроулі!»-І не встигли ми все прибрати, як до вітальні зайшов містер Кроулі.
«Отже, юні леді, вернімося до нашої вчорашньої теми, — заявив він. — Ви прочитаєте кожна по сторінці, щоб міс… е-е… міс Шорт послухала, що ви вмієте».
І нещасні дівчатка почали читати по складах довгу нудну проповідь, виголошену у Віфездській каплиці в Ліверпулі з нагоди заснування місії серед індіанського племені інкасо. Правда, веселий вечір? — О десятій годині служникам наказали покликати сера Пітта і всіх решту на спільну молитву. Сер Пітт з’явився перший трохи невпевненою ходою і дуже розчервонілий на виду; за ним прийшли дворецький, обидві яскраво-зелені лівреї, служник містера Кроулі, ще троє чоловіків, від яких дуже тхнуло конюшнею, і чотири жінки, причому я помітила, що одна з них дуже вичепурилась і, перше ніж бухнути на коліна, зміряла мене безмежно зневажливим поглядом.