А не відпустили б ви її, сер, по шість гіней за десяток? — спитав, сміючись, Джордж. — Один із найбільших людей королівства хотів би дістати трохи цього вина.
Та невже? — буркнув старий. — Хай спробує.
Коли в Чатем приїздив генерал Дегілет, полковник Неперепийлі влаштував на його честь сніданок і попросив у мене трохи вина. Генералові воно теж сподобалося…
він навіть хотів роздобути ділу бочку для головнокомандувача. Він права рука його королівської величності.
Еге ж, нічогеньке вино, — погодились насуплені брови і явно полагіднішали.
Джордж уже мав намір скористатись нагодою і поговорити про гроші, коли батько прибрав урочисту міну і звелів синові — зрештою лагідним тоном — подзвонити, щоб принесли червоного вина.
Побачимо, Джордже, чи воно гірше за мадеру, яку, звичайно, його королівська величність може брати коли завгодно. А поки ми питимемо вино, я хочу поговорити з тобою про одну важливу справу.
Емілія, занепокоєно сидячи нагорі, чула, як дзвонили по червоне вино. їй чомусь здалося, що то був таємничий і зловісний дзвінок. А коли вже людину опанують погані передчуття, то будьте певні, що бодай деякі з них здійсняться.
Хотілося б мені знати, Джордже, — почав старий джентльмен, смакуючи перший келих вина, — хотілося б мені знати, як у тебе… гм… стоять справи з тією кицькою нагорі? Думаю, сер, що тут нема про що питати, — мовив Джордж, самовдоволено всміхаючись. — Усе й так видно, сер… Яке чудове вино! — Що означає твоє «усе й так видно»? — Ну, сер, не напосідайте ж так на мене, хай йому грець! Я хлопець скромний. І…
гм… не сказав би, що жінки гинуть за мною, але вона вклепалася в мене по самі вуха. Кожному видно, якщо він. не сліпий.
А ти? — Цебто як? Хіба не ви наказували мені одружитися з нею і хіба я не слухняний син? І хіба ви з її батьками не владнали вже хтозна й коли цю справу? — Гарний мені слухняний син! Наче я не чув про твої походеньки з лордом Тарквіном, з капітаном гвардії Кроулі, з шановним містером Дюсейсом та іншими. Гляди мені! — Старий джентльмен задоволено називав прізвища цих аристократів. Зустрічаючи десь вельможу, він запобігав перед ним і величав його «мілордом» з таким захватом, на який здатен тільки вільно народжений британець. Приходивши додому, він вишукував у «Книзі перів» біографію того вельможі, згадував його прізвище за кожної нагоди і хвалився знайомством із ним перед дочками. Він падав ниць перед ним і грівся в його промінні, мов неаполітанський жебрак у промінні сонця. Джордж спершу стривожився, коли батько назвав йому ті прізвища. Може, батько дізнався, як він розважається картами? Та старий мораліст розвіяв його страх, спокійно сказавши:-Та нехай уже, нехай, усі ви, молоді, однакові. Я сподіваюся, що ти, Джордже, приятелюєш із найкращими людьми Англії, і це мене дуже тішить. Авжеж, сподіваюся, що так воно і є, бо мої гроші дозволяють тобі бувати в найкращих колах…
Дякую, сер, — мовив Джордж, відразу приступаючи до діла. — Бувати серед такої аристократії не можна без шилінга в кишені, а мій гаманець… ось гляньте самі.
Джордж показав останній Доббінів фунт у гаманці, який йому виплела Емілія.
Ти матимеш їх удосталь, сер. Син британського купця не повинен ходити з порожнім гаманцем. Мої гінеї не гірші за їхні, і я не трушуся над ними, синку. Зайди завтра до містера Чопнера, як будеш у Сіті, він приготує щось для тебе. Мені не шкода грошей, бо я знаю, що ти серед доброго товариства, а добре товариство не піде наманівці. Мені немає чим пишатися. Я народився скромною людиною. Але тобі дужче пощастило. Тож користайся своїм становищем, приятелюй з вартісними людьми.
Серед них є багато таких, що не можуть витратити шилінга там, де ти можеш викинути гінею. А щодо рожевих капелюшків, синку… (старий значуще глянув на нього з-під насуплених брів масним, не дуже приємним поглядом), то що ж — хлопці є хлопці. Я наказую тобі уникати тільки одного: гри в карти, а коли ти не послухаєшся, не дам більше ні шилінга, далебі, не дам! — Авжеж, тату! — мовив Джордж.
Та вернімося до Емілії. Чому б тобі не одружитися з якоюсь значнішою дівчиною, аніж дочка біржового маклера, Джордже? Ось що я хотів тобі сказати.
Це ж родинна угода, сер, — відповів Джордж, лузаючи горіхи. — Ви ж домовилися з містером Седлі про наш шлюб мало не сто років тому! — Воно-то так, але становище в людей міняється. Не заперечую, що Седлі допоміг мені розбагатіти, чи, краще сказати, спрямував мої здібності й таланти на добрий шлях, через що я й досяг, можна сказати, того важливого становища, яке посідаю в торгівлі лоєм і в Сіті. Я завжди виявляв йому вдячність, яку останнім часом він піддав надто тяжкому випробуванню, про що свідчать моя чекова книжка. Скажу тобі по секрету, Джордже: в містера Седлі справи йдуть не найкраще. Мій найближчий помічник, містер Чоппер, думає так само, а він стара лисиця і знає біржу, як власну кишеню. «Галкер і Буллок» уникають Седлі. Чи він, бува, не прорахувався в чомусь? Ходять чутки, що судно «Jeune Amélie», яке захопив американський капер «Меляса», належало йому. Отож дивись мені: поки я не переконаюся, що Емілії дадуть десять тисяч посагу, ти з нею не одружишся. Я не хочу брати в свою родину дочку банкрута. Дай мені ще вина або подзвони, щоб принесли кави.