Ви брешете! Нi, нi! Вiн не загинув!
Недавно ж князь Слав'яту вiдрядив
До Мурома, щоб повернув отця!
Р а т и б о р
Вiн вбив його! Ось правда до кiнця.
Послухай свiдка, хай розкаже вiн.
Повiдай все, Стемире, син Збислава.
Третя чорна постать виступає вперед.
С т е м и р
Я з Мурома. Велiнням Ярослава
Бисть убiєн Добринич Коснятин
В день Якова апостола. Амiнь.
Прийми господь його в свої оселi.
Микита падає на лавку, сховавши обличчя в долонi. Знову свiтло i спiв у галереї. Весiльний похiд вертається з церкви.
Р а т и б о р
Прощай, Микито! Меле божий млин.
Не жди часу, коли й тебе вiн змеле!
Зникають всi троє. Дiвчата спiвають.
Д i в ч а т а
Iз нашого саду ми грона зняли,
Ой ладо, ой лада, ой ладо люлi!
Роздавимо грона ми в чашах златих
I соком червоним наповнимо їх!
Ой ладо, ой лада, ой ладо люлi!
Як повная чаша любов на землi!
М и к и т а
(пiдводиться хитаючись).
Не жди часу... О недостойний син...
Невже я мiг, забувши поклик горнiй,
Ганебно жити в кривдника мого...
I хлiб його не став у мене в горлi,
Отрутою не опекло вино...
Так, хто в життi захоче кривду чорну
З найвищим благом якось примирить,
Того нещадно змелють божi жорна...
Бо мудрою буває тiльки мить,
Яку в життi нам не дано спинить.
Повiльно йде в глибину саду.
V
За арками яскраве свiтло, музика й шум весiльного бенкету. В сад входять Ульф з Iнгiгерда, продовжуючи розмову.
I н г i г е р д а
Гаральд не знає?
У л ь ф
Нi. Йому сказать -
Це значило б усю зiрвати справу,
Вiн надто вже шанує Ярослава,
Та ще тепер, коли його вiн зять.
I н г i г е р д а
(задумливо).
Так... рицарська у нього надто честь,
Нездатний вiн на змову i на лесть,
Проте... коли б вiн раптом десь пiзнав,
Що князь звелiв вiддать мене в черницi,
То може б вiн обурився як рицар
I меч тодi за честь мою пiдняв.
Ну, добре... з ним сама поговорю.
Всi знають час?
У л ь ф
Коли задзвонить дзвiн.
I н г i г е р д а
(про себе).
Так... жереб кинуто... Що обiцяє вiн?
Не в перший раз я за кермо берусь,
Щоб корабель вiд згуби рятувать.
Ще з тих часiв, коли в боях за Русь
З Еймундом спiр я мусила рiшать.
Всiм я тодi поклала межi твердi,
I рiвною князям i королям
Тодi на Русь вернулась Iнгiгерда.
Коли ж тепер вiн все ламає сам
Й на мене вже знялась його рука,
То хай собi лиш дорiкає князь,
Що не знесла Олафова дочка
Насильства i нечуваних образ!
(Ульфовi).
Ходiмо, Ульфе, близько дiї час.
Виходять в глибину.
VI
Чути крик пугача. Другий, третiй. З галереї вибiгає схвильована Милуша i обережно пробирається до фонтана. З гущi дерев виникає постать Журейка. Вiн пiдбiгає до дiвчини й хапає її руки.
М и л у ш а
Не встигла я поговорить про тебе
З князiвною, коханий.
Ж у р е й к о
(схвильований).
Вже не треба!
Пiду тепер до Ярослава сам.
Страшнi дiла! Лукавим ворогам
Вiн преданий. Ще вчора дещо чув
Мiж варти я варязької - їх мову
Я розумiю; зараз же в саду
Про все дiзнавсь; на князя злая змова.
Його в тюрму...
М и л у ш а
Не може бути!
Ж у р е й к о
Сам
Я зараз чув. Веди мене в палати.
М и л у ш а
(з жахом).
Не можна, нi! Тебе ж бо схоплять там!
Ж ур е й к о
(вагається).
То що ж робить? Не можна зволiкати,
Мабуть, мене побачили в саду.
Е, будь-що-будь - я сам туди пiду.
Веди мене.
Рiшуче прямує до галереї, але в цю хвилину з-за дерев вибiгає схвильований Ульф у супроводi двох варягiв.
У л ь ф
А, ось куди ти втiк!
Берiть його, злочинця, душогуба!
(Варяги хапають Журейка, який вiдбивається).
Та ще з ножем! На княжому дворi!
На князя нiж!
Ж у р е й к о
(кричить).
Ти сам на князя згубу
З княгинею умислив!
У л ь ф
В дальнiй кут
Ведiть його i там убийте!
М и л у ш а
(кричить).
Пробi!
Рятуйте, гвалт!
(Бiжить до галереї).
Ж у р е й к о
Милуша, рiдна!
У л ь ф
(хапає Милушу).
Стiй!
Мовчи, проклята!
М и л у ш а
Не замовкну! Нi!
Верни Журейка! Ви на князя в злобi
Підняли руку!
У л ь ф
Пропадай же,суко!
Поражає її ножем i тiкає. Милуша падає.
Знялась тривога, замиготiло свiтло. З галереї i з усiх кiнцiв збiгаються люди. Ярослав, Iнгiгерда, Гаральд, Єлизавета, Микита, бояри, варта з смолоскипами в руках.
Я р о с л а в
Що тут таке? Убивство!
Є л и з а в е т а
(з жахом).
Це Милуша!
(Схиляється над нею).
Милуша, люба! Хто тебе, сердешна?
Я р о с л а в
(в гнiвi).
Доколи ж я терпiти зло це мушу...
Вже в теремi у мене небезпечно!
Хто вбив її?..
М и л у ш а
(розплющує очi).
Мерщiй... Спасiть його!
Я р о с л а в
(схиляється над нею).
Кого спасти?
М и л у ш а
Його... Журейка... Лада...
Я р о с л а в
(здивовано).
Хiба вiн тут? Та вiн же втiк давно.
М и л у ш а
Вернувся вiн... Вiн зараз викрив зраду...
Його схопили... Ульф мене вразив...
Кричала я.
Я р о с л а в
(випростується).
Так ось якi дiла!
На князя вже стає крамола зла...
Гей, зараз же сурмити скрiзь тривогу.
Схопити Ульфа!
Але в цю мить вбiгає Журейко. Вiн скривавлений, в подертому одязi, з розiрваними ремiнцями на руках.
Ж у р е й к о
Князь! Хвалити бога!
Я не спiзнивсь.
Сьогоднi-бо вночi
Умислив Ульф з княгинею лукаво
Тебе схопить i в поруб 1 заточить,
А Київ весь варягам...
(Побачивши Милушу).
Боже правий!
(Кидається на колiна перед Милушею).
Милушо! Рiдна! Рутонько гiрка!
Голубко чиста, ластiвко бездольна...
Та хто ж це смiв! Чия знялась рука...
1 Поруб - тюрма.
М и л у ш а
Кричала я... Це Ульф... отой крамольний...
Така вже доля... Не судилось нам
У Києвi... собi... гнiздечко звити.
Ж у р е й к о
(цiлує її руки, плаче).
Нi, нi, тебе я смертi не вiддам.
Бо де ж тодi шукати правди в свiтi?
Є л и з а в е т а
(пригорнувшись до Гаральда).
О боже мiй... i знову ллється кров...
Невже немає справдi мiсця в свiтi,
Де б мир царив i де б цвiла любов
Серед людей, братерством оповитих!
Я р о с л а в
(в гнiвi хапає за руку Iнгiгерду).
То навiть тут, в цю нiч любовi й миру,
Ти давнє зло наважилась збудить!
Хотiла знов iсландськую сокиру
На тиху Русь, як древле, опустить.
Знов страстi злi, лукавство, кознi, зраду
Посiяти хотiла. Злую тiнь
Еймундову покликати iз аду,
Кривавих ярлiв давнiх поколiнь.
Та кров'ю вiрних бог рятує Русь
Вiд кознiв злих i дьявольських спокус,
Перед лицем її святої кровi