Щоб одiгнати привиди проклятi,
Якi на Русь хотiла ти вернуть.
Мовчи вже краще! Не життя, а ти
Взяла у мене викуп цей безбожний
За те, що стяг Гаральда переможний
Тобi на втiху я не допустив.
I н г i г е р д а
(з сумом).
Зазнали ми тодi гiркої втрати...
Багато слiз сама я пролила...
Зате тепер навчилась шанувати
Любов i мир родинного житла...
Прости мене, мiй княже господине,
Коли тобi я болю завдала.
Я р о с л а в
(зворушений, притягає її за руки).
Моя старенька... Друже мiй, Iрино!
Коли за щастя платим ми судьбi,
То i вона втiшає нас в журбi,
Ось як тепер, вертаючи дружину.
I не вертає навiть, а нову
Тебе дає господь наш милосердний,
Бо замiсть гордої, палкої Iнгiгерди
Я лагiдну Iрину обiйму!
(Обнiмає Iнгiгерду).
Iриночко, моя дружина бiдна,
З тобою вдвох ми все життя пройшли.
Було й тобi, напевно, часом кривдно,
Терпiв i я твої свавiльства злi.
Але не зло в минулому я бачу,
Хоч часто гнiв ти в серцi берегла,
Зате завжди воно було гаряче,
В добрi i злi для мене ти жила.
Так, беремо ми в юностi супругу,
Проте її не знаємо тодi,
I лиш в тривогах, втратах i бiдi
На схилку днiв пiзнаємо в нiй друга.
(Знову схиляє голову на руки в сумному задумi).
I н г i г е р д а
Повiр менi, мiй друже господине,
Хоч не завжди корилась я тобi,
Але в ясну i темную годину
Лише твоїй я вiрила судьбi.
Бере й цiлує його руку, тодi виходить.
II
Я р о с л а в
(пiдводиться).
Мабуть, i їй тепер нелегко стало,
Коли зiйшла в долину з висоти,
Не хоче серце пристрасне печалi,
Не хоче розум гордий простоти...
(Пiдходить до вiкна i дивиться на Днiпро).
О Борисфене 1, батьку наш i друже,
Бiля твоїх родючих берегiв
Ти нас з'єднав в часи прадавнiх зрушень,
Своїм вином мандрiвцiв напоїв.
О, як твiй шлях, то мирний, то суворий,
Моє життя нагадує менi,
Бо, як i ти, я прагнув теж просторiв
В блуканнях довгих, мандрах i борнi...
1 Борисфен (грецьк.) - Днiпро.
Входить Сильвестр, за яким Свiчкогас несе кiлька великих книжок.
С и л ь в е с т р
Дозволь менi, великий господине,
Розважити книжками смуток твiй.
До тебе вiдрядила нас княгиня,
Та й книги є цiкавi i новi.
Я р о с л а в
(зворушений).
Яка ж вона ласкава i дбайлива...
Бо кращого я сам би не хотiв.
Ану, давай, якi там в тебе дива...
С и л ь в е с т р
(бере в Свiчкогаса i розгортає книгу).
Все грецькi, бач, але яснi без слiв,
Бо чудним всi художеством вiдмiтнi,
Наприклад, ось "Усiх святих вiнок"
Семена Метафраста. Тут на всi днi
Про кожного святого є урок.
Представлено художеством умiлим,
Який вiн був, що дiяв, як страждав,-
Що й не читавши навiть зрозумiло...
Я р о с л а в
Ну, про святих чимало я читав,
I всi вони вже надто тут похилi.
А що там ще?
(Сильвестр бере в Свiчкогаса другу велику книгу).
Ну що, брат Свiчкогас,
Ще голова од книг не потерпiла?
А може, знову хочеш кинуть нас
I, як варяг, пуститися на хвилi
Шукать в свiтах добичi i пригод?
Тодi скажи.
С в i ч к о г а с
Нi, княже господине,
Нiде нема у свiтi тих щедрот,
Що я знайшов отут на батькiвщинi,
У Києвi бiля твоїх чеснот,
Де чудних книг вкусить менi дано.
Я р о с л а в
I де у князя добре є вино.
Чи не його вкушаеш ти, монаше?
С в i ч к о г а с
Нема грiха за князя випить чашу.
С и л ь в е с т р
Нi, справдi-бо змiнився Свiчкогас,-
У мiру п'є i не марнує час,
Недурно, бач, його гойдали хвилi,
Злi домiшки якраз на дно осiли.
Я р о с л а в
Гойдавсь i я чимало на човнах,
Та не позбувсь, на жаль, порокiв давнiх.
Ну, що там далi?
С и л ь в е с т р
В чудних малюнках
Псалтир розкiшна грецького писання,
Iскуством дивна.
Я р о с л а в
(у захватi).
О, яка ж краса!
Якi тут фарби радiснi й прозорi,
Якi церкви в лазурних небесах
Здiймаються у золотих узорах,
В струнких просвiтах, на струнких стовпах!
Коли менi дадуть хоч рiк покою
Серед моїх походiв i турбот,
Клянусь, такий я храм собi построю
В iм'я Софiї - мудростi чеснот!
Так, дивний твiр! Нехай в опочивальнi
Вона лежить у мене на столi.
Вона мене розважить в час печалi,
Бо є ще дiло князю на землi.
Спасибi, друже!
С и л ь в е с т р
(замiшаний).
Вибач менi, княже,
Проте цю книгу я ще не купив.
Я р о с л а в
Як не купив? Що ти верзеш? Чия ж
Вона тодi?
С и л ь в е с т р
То грек з чужих країв
Її привiз, та дорого, бач, хоче:
Сто гривен золотом.
Я р о с л а в
(обурений).
Та що це вiн, здурiв?
За книгу сто! Та вiн смiється в очi!
Сто гривен золотих! Та це ж село
Купити можна з нивами, млинами
Та всiм добром.
С и л ь в е с т р
Так, дорого зело...
Я р о с л а в
Ану, поклич його, хай перед нами
Насмiлиться цю цiну повторить.
(Свiчкогас хутко виходить).
Сто гривен золотом! Та я торiк
За бiблiю вiддав дванадцять гривен!
Ну, де ж той грек?
Сильвестр виходить.
III
Входить Володимир, тримаючи в руках невеличку, розкiшно оправлену книжечку.
В о л о д и м и р
Мiй тату, там прийшов
Якийсь мандрiвець, видом надто дивен.
I передав оцей молитвослов...
(Дає Ярославу).
I просить, щоб...
Я р о с л а в
(дуже схвильований).
Великий боже! Де ти...
Хто дав тобi? Та це ж Єлизавети
Молитвослов! Веди його сюди!
Входять Микита i Джема. Вiн в рудуватому одязi пiлiгрима, в сандалiях, з непокритою головою, з вiдкритим капюшоном; вона в короткiй спiдницi i сандалiях, з цитрою в руках.
Я р о с л а в
Микито! Ти? Невже ти був у неї?
Кажи ж мерщiй!
М и к и т а
Багато, княже, де я
Помандрував i землю iсходив
З того часу, як в розпачi i горi
Покинув Київ в ту нещасну нiч...
Я побував i в Римi, i за морем,
Скрiзь гнав мене, неначе божий бич,
Про батька згубу невiдчепний спомин...
Нарештi, вже на третiй, мабуть, рiк
В Норвегiю причалив я свiй човен...
Я р о с л а в
(нетерпляче).
Ну, що ж вона, її ж ти бачить мiг!
Ти говорити з нею мiг, щасливий!
М и к и т а
Бiля вiкна, самотня i журлива,
Вона сидiла в замку короля
I все туди дивилась, де земля,
Здавалось їй, на пiвдень простяглась,
I сумно так спiвала край вiкна,
Що в серцi гостра закипала жалiсть.
Я р о с л а в
О боже мiй! Як мучилась вона!
М и к и т а
Про Київ все спiвала недосяжний
I так згасала, мов свята свiча...
Коли ж прийшов її останнiй час,
Дала менi цей молитовник княжий,
Щоб я тобi на спомин передав.
Я р о с л а в
(цiлує книжечку).
Бiдняточко... Якби я тiльки знав...
М и к и т а
I ще тебе просила, вже окремо,
Щоб прихилив у себе бiдну Джему,