Тебе до них пошлю я князювати.
Ну що, Микито, хоч тепер признайсь,
Що Новгород лишився вiрним братом.
За вiкнами сурми i шум воєнних зборiв.
Отроки i Свiчкогас приносять Ярославовi кольчугу, шолом, щит. Вiн знiмає корзно, верхню тунiку i починає одягатись з допомогою отрокiв i Свiчкогаса, який мiж iншим бинтує князю праву ногу.
Я р о с л а в
Так, вже знялася бранная тривога,
Комонi ржуть, почувши дим вiйни,
I мушу знов трудити хвору ногу
I брати меч, як в они бурнi днi.
Знов молодим завзяттям закипає -
В котрий це раз! - збентежена душа,
Але завжди з нудьгою i одчаєм
Я для меча цi книги залишав...
Щасливий ти, премудрий Свiчкогасе,
Що пiсля всiх твоїх грiхiв i бур
Знайшов ти мир в оцiй скуф'ї i рясi...
Мене ж в життi, неначе буйний тур,
Гаряча кров метала i носила...
I ось тепер, коли бурхливi сили
На мирний труд почав я направлять,
То знов труба тривогу протрубила
I знов на бiй я мушу вести рать...
Ну що - сповив?
(Пробує оповиту ногу).
Вперед, нога окута!
О боже мiй! Як важко мудрим бути,
Коли в душi двi сили б'ють ключем,
Коли вино не вийшло ще iз сусла 1
I двох царiв жага мене пече:
Як цар Давид, люблю я мирнi гуслi,
Як цар Саул, вражаю їх мечем!
1 Сусло - сiк, що бродить, з якого роблять вино.
Поспiшно входить стурбована Iнгiгерда.
I н г i г е р д а
О княже мiй! невже це знов вiйна?
Сурми за вiкнами.
Я р о с л а в
(пригортаючи її i Володимира, з мечем в руцi).
Так, королево, знов вiйна священна!
Встає полкiв залiзная стiна,
Щоб нашу Русь од хижакiв пiвденних
Оборонить i знищить їх до пня.
Пiд Києвом великим златоглавим
Хай задзвенить прадiдна наша слава!
Хай загримлять червленiї щити!
То не дамо ж гнiзда свого в обиду,
Вперед, на бiй за землю нашу рiдну,
За Київ наш, державний i святий!
Завiса.
ДРУГА ВIДМIНА
"ЗОЛОТА БРАМА"
1036 р.
Та сама зала, що й в попереднiй вiдмiнi. Через кiлька днiв.
І
За вiкнами-арками глухий, але невгамовний шум битви. Iнгiгерда, Джема та кiлька придворних жiнок туляться бiля вiкон, обережно виглядаючи назовнi. Проте битви з цього боку не видно.
I н г i г е р д а
(молиться).
О господи великий, милосердий,
Злих ворогiв на Русь не допусти!
Допоможи, святая Iнгiгерда,
I Ярослава в битвi захисти!
Святий Георгiй i свята Iрина,
Оборонiть нам руськую країну,
Ми ж вам церкви збудуємо святi!
(Зiтхає в роздумi).
Як непомiтно старiсть наступила...
Уста ще свiжi, очi молодi,
А вже нема в душi тiєї сили,
Яка колись людей менi корила,
Коли сама судила я вождiв...
О, якби з плiч тепер хоч рокiв двадцять...
Чи стала б я за стiнами триматься...
Сама б з мечем полинула на бiй...
Минуло все, що в юностi моїй
Моє життя з героями рiвняло...
Де ви, могутнi ярли давнiх лiт...
Де ти, Еймунд, чий вiльний меч i щит
Судьбу царiв на терезах схиляли-
Минуло все... скорилась я сама,
I, як звичайна жiнка, край вiкна
За чоловiка долю вболiваю...
(Шум битви збiльшується).
О боже мiй!.. Тривога ще зростає...
Де Вальдемар? Нещастя з цим дитям!
Пiдiть мерщiй покличте! Де вiн ходить?
В о л о д и м и р
(вбiгає збуджений. Вiн в кольчузi й шоломi).
О мамо, як цiкаво! Я був там!
Там наверху! На самiй вежi!
I н г i г е р д а
Годi!
Не смiй нiде, хлопчисько неслухняний!
Сиди отут!
В о л о д и м и р
О мамо! Тiльки раз!
I н г i г е р д а
Сиди у нас.
В о л о д и м и р
Не хочу я з жiнками!
I н г i г е р д а
Ти ще малий.
В о л о д и м и р
(гордо).
Я - Новгородський князь!
Менi казав про це напевно тато,
I мушу я свiй город захищати!
Пусти мене, мамуню!
(Ластиться до матерi).
I н г i г е р д а
(гладить його по головi).
Хлопчик бiдний!
Не легкий це припав тобi удiл...
Бо Новгород не те, що Київ рiдний...
Там житимеш в осиному гнiздi.
Серед мужiв суворих i свавiльних...
Чи зможеш ти?
В о л о д и м и р
Нiчого не боюсь!
Пусти мене! Не можу я сидiти,
Коли там битва точиться за Русь!
Все поле скрiзь шоломами укрито!
Дзвенять мечi, щити! Гримить труба,
А зверху стрiли носяться, мов тучi,
I батька меч, як блискавка разюча,
В усiх кiнцях просiки проруба!
II
Входить Парфенiй, обережно пробираючись вздовж стiн i зiтхаючи.
П а р ф е н i й
О господи! Почуй мої молитви!
Пропав, погиб! Загинув, як курча!
Входить Свiчкогас в ратному одязi, в бронi, з сокирою. Жiнки кидаються до нього.
I н г i г е р д а
Що сталося? Чого ви тут?
Як битва? Де зараз князь?
С в i ч к о г а с
Од нього я примчав,
Казав, щоб ви нiчого не боялись.
Все йде гаразд. Один лише загiн
Сюди прорвавсь, i, щоб чого не сталось,
Князь надiслав за ними наздогiн
Мене й Роальда. Замок захищати.
I н г i г е р д а
Невже вони на замок вже iдуть?
П а р ф е н i й
О боже мiй! Куди ж тепер тiкати?
С в i ч к о г а с
Не пустимо, княгине, певна будь!
Сидiть спокiйно, лиш од вiкон далi,
Бо ще стрiла влетить яка дурна.
П а р ф е н i й
Пропав! Погиб! I книги всi пропали!
В о л о д и м и р
Я з ним iду! Коли iде вiйна,
Не може князь ховатися з жiнками!
Не смiєш ти затримувать мене!
III
Входить, як завжди спокiйний, Сильвестр.
С и л ь в е с т р
(благословляє Свiчкогаса).
Йди, сину мiй, змагайся з ворогами,
Хай мужество господь тобi вдихне.
Свiчкогас виходить.
В о л о д и м и р
Скажи хоч ти, премудрий отче, мамi,
Щоб i мене пустила.
С и л ь в е с т р
Сину мiй!
Ще млад єси, щоб труд i подвиг ратний
Достойно мiг пiдняти в час тяжкий.
Черпай iз книг науку благодатну
I мудрiстiю душу укрiпляй.
Крики i шум бою ближче.
Ж i н к и
(в розпачi).
О господи! Владичице небесна!
Поганцям злим в обиду нас не дай!
Не допусти загинути безчесно!
С и л ь в е с т р
Не бiйтеся! Не дасть вас бог в обиду,
Бо крепок князь i дух його мiцний!
П а р ф е н i й
(хапаючи Сильвестра за рясу).
О пом'яни, господь, царя Давида...
Послухай, авво! Хай по тiй цiнi!
Я згоджуюсь! Хай буде п'ятдесят!
Вiддам псалтир за п'ятдесят я гривен,
Як князь казав.
С и л ь в е с т р
Чому не брав, коли давав тобi вiн?
А хочеш двадцять?
П а р ф е н i й
(з жахом).
Ой! Мене проймає дрож!
Та це ж задурно! Це ж одверта шкода!
Один пергамент коштує...
С и л ь в е с т р
Ну що ж,
Тодi не треба.
У вiкно влiтає довга стрiла i встромляється, тремтячи, в стiну.
П а р ф е н i й
Гвалт! Рятуйте! Згода!
Я згоджуюсь! Давай негайно грошi!