Сонячне затемнення у «Слові» теж міфологізоване і виступає як Боже знамення, застереження, лихий призвісток.
Ніч, породження Хаосу, накривши Землю, занурює людей у пітьму, наближає їх до смерті царства мертвих. Тут перебувають Сон і Смерть – діти Ночі, на яких ніколи не дивиться Сонце. В цьому ряду божественних сутностей і Див – це слово одного кореня із словом «диво». Див – втілення Сварога (санскритське слово, що означає небо) – бога небесного вогню (його син – Сварожич – бог земного вогню). Див – пророк долі людей, які йдуть на смерть. Він спалахує, як блискавка, його виду ніхто не може збагнути й запам’ятати… У битві беруть участь і вітри – Стрибожі онуки, які віють з моря стрілами. Вітри несуть стріли з житла смерті. Біля моря і Троянова земля. І Стрибог тут виступає як бог небесних просторів давніх слов’ян.
Міфологізований навіть брат Ігоря, Всеволод, буй-тур. У битві він ніби перевтілюється в небезпечну тварину – злого бика. Тому, з міфічної точки зору, Всеволод – богатир-перевертень. У билинах всі такі герої – чарівники. Як, наприклад, герой Волх Всеславич, яккий народився від змії (за тодішніми уявленнями це було ознакою мудрості), він перевтілюється в сокола, вовка, тура і навіть мураху. Інший герой – Вольга, хитрий і мудрий мисливець і рибалка, може перевтілюватися вовком, горностаєм, птахом, щукою. Такі ж і герої «Слова», у якому багато подібних перевтілень. Наприклад: Боян може бути вовком, білкою, орлом, солов’єм заливається, куряни – сірі вовки, дружина Рюрика і Давида – тури, князі і воїни дружини Ігоря – соколи, Веслав – лютий звір і вовк; Ярославна хоче полетіти зозулею (і вона літала нею – про це далі), Ігор далеко залетів соколом, поскакав «горностаєм і білим гоголем на воду, зіскочив з коня вовком», Овлур – вовком «потече», Гзак біжить сірим вовком, половці – чорні ворони…
А після поразки Ігоря по Руській землі поскакали Карна і Жля (Желя), божества, пов’язані з підземним світом, світом мертвих. Карна (від праслов’янського каріті – оплакувати) – богиня плачу, голосіння. Жля (від праслов’янського жальник – могильник) – богиня горя.
Серед міфічних персонажів «Слова» виступають і тварини, які поводяться як розумні істоти. Коли Ігор переходить кордон, то вовки лихо кличуть (або наближають його, орли на бенкет звірів згукують (після битви звірам і птахам, звісно, буде чим поживитися), лисиці на черлені щити гавкають. Вони наче знають, що доля приготувала героям – тут з’являється мотив долі, фатум, як в «Іліаді» та «Одіссеї» Гомера. Вони – вісники нещасливої долі. І з якою тугою звучать слова: «О, руська земле! уже за шеломянемь єси!»
І все, назад путі немає – вибір князем зроблений. Сповниться те, що визначено богинею судьби Мокошею, а вона разом з помічницями Долею і Недолею тче нитки доль.
Отож, міфічні персонажі «Слова о полку Ігоревім» можна поділити на чотири групи. 1. Боги стихії: Велес, Троян, Даждьбог, Сонце (Хорс, Ярило), Ніч, Сон, Смерть, Див (Сварог), онуки Стрибога і Вітер, Карна, Жля, Судьба (Мокош). 2. Герої-перевертні: Боян, діва-лебідь (Обида), Ігор, Всеволод, дружина Ігоря, куряни, дружина Рюрика і Давида, Веслав, Ярославна, Овлур, Гзак, половці. 3. Міфічний простір: Світове Древо, тропа Трояна, земля Трояна, Дон, Дніпро, Дунай, половецька земля, Тмута-ракань, Каяла. 4. «Розумні» тварини: вовки, орли, лисиці, коні…
І нарешті плач-заклинання Ярославни теж із розряду – принаймні за «Словом» – міфічної, язичницької магії.
Хоч їй і присвячено в поемі всього лише двадцять рядків, але вона – один з головних персонажів і звертається княгиня до трьох стихій: вітру (Стрибог або його онук), Дніпра (до «глибокої ріки» – такий переклад із скіфської мови), звертається, можливо, до божества ріки (водяного) і до Сонця (Хорс, Ярило). Всі ці сили (вітер, вода, сонце) ворожі Ігорю. Жона закликає природу допомогти її ладові повернутися. Вона сумує і за воїнами князя, і моління Ярославни рятує Ігоря.
Власне, її СЛОВО, що мовлене, справді рятує.
Недарма ж через віки та віки Поет подивується і вигукне:
«На Дунай Ярославнынь глась слышимь, зегзицею незнаемь рано кычеть: Полечу, рече, зегзицею по Дунаеви».