Так і не взявши місто.
Беззахисне, де були самі лише діди, жінки та діти і обороною якого керувала жінка…
Яка вистояла і врятувала град. І це в той час, коли їй доводилося витримати напад не лише половців, а й своїх…
В той час, як Ігор в гостях у Кончака займався навіть ловами з яструбом і, за свідченням історика, «во всяком довольствии содержался и никакой ему обиды и досады половцы не делали, только крепко стерегли…», Ярославні довелося багато чого витримати. Зваливши на свої плечі непосильну ношу – та ще для жінки. І вистояти не лише проти орди Кзака, який, попаливши околиці, взяв у кільце Путивль, а й вистояти – що було ще тяжче, – проти своїх – знайшлися й такі. Проти змовників бояр і рідного брата Володимира, який у відсутність Ігоря надумав захопити владу в Путивлі і стати князем сіверським…
Ось як про це згадано в лібрето опери Бородіна «Князь Ігор»:
«Він передає Ярославні владу в Путивлі…»
Щодо «влади Ярославни в Путивлі» на час відсутності Ігоря. Конфлікт таки був, але через Володимира Галицького, рідного брата Ярославни, старшого сина Ярослава Осмомисла. Вигнаний батьком з Галича, він тоді жив у Новгород-Сіверську у сестри, користуючись прихильністю Ігоря Святославича. Любитель вин і жінок, – як, між іншим, і його славетний батько, – Володимир загуляв у сестри та зятя – що хотів, те й робив. А коли Ігор пішов у похід і потерпів там поразку, втративши дружину, Володимир Галицький і вирішив захопити княжу владу в Путивлі.
«На час відсутності князя Ігоря Володимир Галицький святкує, запрошує гостей, пригощає їх і годує. Гудошники Скула і Єрошка славлять князя Галицького як свого пана. Галицький, гордий від похвал п’яної юрми, мріє стати князем Путивля. Він хоче зіслати сестру в монастир. У двір вбігають дівчата і вимагають звільнити подругу, що її викрав Галицький. Викрадач ображає їх і проганяє геть. Якщо княгиня Ярославна дізнається про безчинства князя, гості готові виявити допомогу негіднику. Скула і Єрошка підбурюють до заколоту проти Ярославни. Вони хочуть бачити Галицького князем Путивля замість Ігоря. (Точніше, замість Ігоревого сина Володимира – В.Ч.).
Картина друга. Терем Ярославни. Від Ігоря немає ніяких вістей. Ярославну переслідують похмурі думки про далекого коханого і його долю. Дівчата просять допомоги у Ярославни, благають її захистити викрадену подругу. Вони зі страхом називають ім’я викрадача, оскільки він рідний брат княгині. Галицький проганяє дівчат, тримається з сестрою виклично і вимагає княжого престолу. Бояри приносять Ярославні звістку, що князь Ігор у полоні, а руська рать розбита. Хто захистить тепер місто від ворогів?»
Це за сюжетом лібрето опери «Князь Ігор».
Брат виступив проти сестри, в той час як чужинська орда оточила місто з усіх боків. Вибрав час, що треба.
З високих валів, на яких у ті дні Ярославна і днювала, і ночувала видно було, як на околицях – близьких і далеких, – горіли села, острог біля Путивля теж горів, і там безчинствували половці.
Основні ж сили Кзака, взявши в облогу місто, раз по раз кидались на приступ. Здавалось, місто ось-ось впаде – ще один натиск, ще… ще… половці ринуть у нього, як вода, що все змітає на своєму шляху, здавалося…
Так здавалося, але виходило зовсім інше – городяни, в основному, діди, жінки та діти, та кілька десятків воїнів – усіма ними керувала жінка! – раз по раз відбивали напад.
Хан Кзак нічого не міг втямити і шалів: як його, досвідченого, бувалого в бувальцях, кращого воїна Куманії, водить за носа… жінка. Бодай і княгиня. Але ж таки жінка!
Яка ганьба для хана!
Та з нього вся Куманія буде сміятися – хан, а не міг впоратися з… бабою.
Більшої неслави для половця, не кажучи вже про хана, – годі було й придумати.
І розлючений Кзак Бурнович, не рахуючись із втратами, кидав і кидав на Путивль свою орду, а вона кожен раз відкочувалася, зализуючи рани, а хана охоплював ще більший гнів – хоча куди вже більше!
Так не могло тривати довго – і втрати значні, і неслава вже обсідала хана з усіх боків. Треба було щось думати.
І хан став думати. Про відступ. Села попалив, передмістя спалив – буде з нього. А що граду не взяв – як руські кажуть, Бог з ним!
Мабуть, їхні боги й справді могутні, думав хан, якщо допомагають жінці з невеликою силою утримувати місто. А з богами він, хан, безсилий воювати. Богів перемогти не можна. Краще відійти, вдавши, що насправді Путивль йому і не потрібний. Попалив околиці, наробив галасу – буде з нього.
І літописець запише про Кзака:
«…села (княжі – В.Ч.) пожгоша, пожгоша же и острог у Путивля и возвратишася во свояси…»