Выбрать главу

Олександр Довженко жодного дня не працював у театрі ні режисером, ні навіть актором, рідко бував до того в кінотеатрах. І зовсім не був обізнаний з теоретичними і практичними, творчими й виробничими сторонами кіновиробництва, проте одразу ж почав працювати режисером. І невдовзі створить «Землю», про яку італійські неореалісти проголосять: все їхнє мистецтво виросло на Довженковій «Землі». Фільм буде зараховано до десяти кращих фільмів всіх часів і народів. Не вчився Олександр Петрович, як уже було сказано, жодного дня – тим більше, як творити шедеври, не кажучи вже про ази. Як пише сьогодні критика, «в аспекті вічності Довженко входить до XXI століття як зовсім не розтрушене дерево». За «баченням світу художник не був зрозумілий масам (а хіба «Слово о полку Ігоревім» зрозуміле масам? – В.Ч.). Олександр Петрович вибрав шлях експериментатора, шлях майстра поетичного кіно, цей «син зачарованої Десни» увірвався на екрани всього світу апологетом стихійних природних початків. Створені ним образи – плоди української землі під час великих потрясінь. Про них він говорив з пафосом і пошанівком, надавав їм силу міфічних героїв давнини. Довженко творив страждаючи. Він повністю зазнав мук і радощів творчості, заслужене визнання і злобну клевету. Словами свого героя із фільму «Поема про море» геній українського кінематографа передбачив своє майбутнє: «Я безсмертна людина… І абсолютно неважливо, скільки мікронних одиниць часу буде існувати моє персональне я, я безсмертна щаслива людина, і те, що я відчуваю, і те, що я роблю – це прекрасно».

Що з того, що автор «Слова о полку Ігоревім» ніде не вчився. Приміром, на творчого генія, що з того… Хіба Шекспір перед тим, як взятися за перо, вчився, як писати геніальні драматургічні твори? Чи Роберт Бернс вчився, Шіллер? Вальтер Скотт, Байрон, Пушкін вчився як писати геніальні речі? Чи Тарас Шевченко вчився, кріпак без освіти, все здобував самотужки, чи Леся Українка, Іван Франко, Микола Гоголь, Федір Достоєвський, Лев Толстой хіба вчилися? Як творити шедеври світового рівня? Чи Бетховен зарані вчився, Моцарт, як піднятися на вершини світової музики? Хіба вчилися Мопассан, Конан Дойль, Антон Чехов, Максим Горький, Бунін, Рільке, Блок, Ахматова, Маяковський, Єсенін, Лорка, Шолохов, Твардовський? Хіба вони перед тим, як взятися за перо, вчилися, як створювати шедеври? Готувалися, як написати безсмертні твори? Ні, вони просто жили. І ось одного разу кожен з них – названих тут і не названих, – відчув потяг щось виразити словом, взявся за перо і схилився над білим аркушем паперу… І з-під його пера почали виходити твори, досі не знані на планеті Земля.

Таке трапилося і з автором «Слова о полку Ігоревім». Не вчився – та і яке навчання у ті часи, – не готувався створити шедевр, не думав, не гадав, сів, і… і маємо «Слово о полку Ігоревім».

Путі Господні і путі талантів, творчості, шлях прориву до істини незвідані. І добре, що незвідані. Тож і завтра-позавтра, і в близькому й далекому майбутньому, хтось із мешканців планети Земля візьме перо до рук, схилиться одного разу над білим незайманим аркушем паперу і, не знаючи, як творити шедеври, безсмертні речі, створить їх.

І потім винувато зізнаватиметься: я, мовляв, не творив, я проспівав, як птах…

Повій, вітре, на Вкраїну,Де покинув я дівчину,Де покинув карі очі.Повій, вітре, опівночі.
Між горами там долина,В тій долині єсть хатина,В тій хатині дівчинонька,Дівчинонька-голубонька.
Повій, вітре, тишком-нишкомНад рум’яним білим личком.Над тим личком нахилися,Чи спить мила, подивився!..

І все. Просто і – навічно. Хоч автор, Степан Руданський, і не вчився писати воістину народні речі…

А давньоруська така ж, як і українська, що за висловом Олеся Гончара, «запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики й квіткових пахощів – скількома епітетами супроводжується визначення української мови».

А вислів «не лепо ли ны бяшет, братие…» можна передати й іншим давньоруським зворотом, що більш нам зрозумілий:

«А було би лепо нам, браття».

Цей зворот в Київській Русі існував ще до появи «Слова». Хоча б у висловлюванні князя Мстислава Ізяславича (1170): «А лепо ны было, братье… поискати отец и дед своих пути и чести». (Іпатіївський літопис).