А саме «Слово» – в перекладі із староруської – займає якихось 17 з чимось сторінок звичайного книжкового формату. Від перших рядків з посиланням на Бояна і до останніх
І в першу чергу йому слава – Ігорю Святославичу. Хоч і програв він свій похід в Половеччину, завдавши цим жалю Русі, але ж та поразка – парадокс! – надихнула його на поему, віку якій ніколи не буде.
І все так само – лишень вслухаймося:
І все так само, все так же віками й віками:
І все так же, і все так же ми чуємо – і будемо чути віками, ми ж бо русичі, безсмертні, – слухати, як у «Путивлі-граді вранці-рано співає, плаче Ярославна, як та зозуленька кує, словами жалю додає…»:
Здається, все вже сказано-розказано. За два останні століття вивчення «Слова». Все вже, здається, прокоментовано, розтлумачено, всюди правильно розставлені акценти, вірно – нарешті! – прочитані трудні терміни, назви, ті чи ті вислови… Здається…
Але час іде, і виявляється, що не всі ще таємниці «Слова» розгадані, не всі ще темні місця витлумачені, тож нерозгаданих загадок у поемі чимало залишається й на сьогодні. Хоч деякі з них і справді розкриті.
Як ось хоча б ця.
– Ви приїхали автівкою чи каром?
Все тут українцеві зрозуміло (мова ж бо українська), хіба що крім одного – що це за «кар»? Судячи з тексту, якийсь транспортний засіб. В Україні, до речі, чомусь невідомий.
Але це така вже сьогодні мова українців з англомовної діаспори.
Кар – по-англійськи поїзд.
Живучи в англомовному середовищі, знаючи англійську (нею лише й користуються поза своїм помешканням), такі українці ні-ні та в розмові між собою (на рівні побуту, звісно) й використовують слова іншої, відомої їм мови.
Себто перед нами…
Так, так, суржик.
Всюдисущий (зокрема серед українців) Дядько Суржик. І що б, здавалося, сказати: ви приїхали автівкою чи поїздом? Так ні. Дядько Суржик і тут вліз – замінивши слово «поїзд» в українській мові «каром» з іншої, в даному випадку, панівною за місцем проживання, мови.
Суржиком в Україні називається суміш зерна пшениці й жита, жита і ячменю, ячменю й вівса і т.ін., борошно такої суміші. (Казали: сіяв пшеницю, а зібрав суржик – як до пшеничного зерна при посіві потрапило інше зерно).
Друге значення терміна суржик вже по нашій темі (правда, із застереженням: розмовне): елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм літературної мови; простіше – нечиста мова.
Суржик засмічує нашу рідну мову і на Великій Україні: на заході – це полонізми, на решті України, особливо в центрі й на сході – всюдисущі русизми, кальки з російської, ненормативна лексика, сленг тощо.
Спершу виникла, звісно, мова, суржик лізе до неї потім. Виявляється, він не наш, не український винахід. Він у нас дуже давній – чи не вічний. Розмовляли ним (чи використовували окремі слова, часто й скалічені) ще в Київській Русі.
Ось один з прикладів такого пра-прасуржика, що завдав свого часу конфузу навіть ученим-лінгвістам, навіть самим академікам!
У «Слові о полку Ігоревім» князь Всеслав «изь Києва дорискаше до курь Тмутороканя».
Гм. В таких випадках кажуть: де Крим, а де Рим.
Київ – це Київ, а Тмуторокань (Тмутаракань)…
Князівство на Таманському півострові та у Східному Криму з центром у місті Тмутаракані.
Виникло не пізніше X ст. Княжили в ньому представники чернігівської династії (першим був син Володимира Мстислав). Потім там княжили нащадки сина Ярослава Мудрого, Святослава чернігівського.
В середині XII ст. Тмутараканське князівство впало під ударами кочовиків, а потім було приєднане до Візантії.
І ось князь Всеслав чомусь почав бігати від Києва (не близький світ) до Тмутаракані – «рискав вовком». Правда, судячи з тексту «Слова», не так до Тмутаракані, як до тамтешніх… курей. Чого це? З якого дива солідний князь ночами темними вовком сірим рискає до «курь Тмутороканя»? (До кур – ясно ж, що до курей).