Історія. 989 – дата заснування. Перша згадка Путивля датується 1146 роком в якості важливої фортеці Київської Русі між Черніговом і Новгород-Сіверським. Легенда про плач Ярославни на стінах Путивля за князем Ігорем є кульмінацією «Слова о полку Ігоревім» і опери Олександра Бородіна «Князь Ігор». Після битви на р. Ведроші у 1500 році Путивль відійшов до Московського князівства. Під час Великої смути місто стало одним із центрів повстання Івана Болотникова і на якийсь час базою війська Лжедмитрія І. В Російській імперії місто було центром Путивльського повіту Білгородської, потім Курської губерній. З 1926 року у складі Української РСР.
Відомі люди: Ковпак Сидір Артемович (1887–1967) – командир Путивльського партизанського загону і з’єднання партизанських загонів Сумської області, генерал-майор, двічі Герой Радянського Союзу. Руднєв Семен Васильович (1899–1943) – Герой Радянського Союзу (1944, посмертно), один з керівників партизанського руху на Україні, генерал-майор.
Городище, розташоване в урочищі Городок, є дитинцем давньоруського літописного Путивля. У другій половині XII ст. Путивль стає стольним містом однієї з ліній чернігівських Ольговичів. Укріплення міста згадуються в «Слові о полку Ігоревім», що розповідає про плач Ярославни на «заборолі» фортечної стіни. Літопис також повідомляє про спалення посаду Путивля під час вторгнення половців у Сіверську і Чернігівську землі у 1185 році після розгрому військ Ігоря. Остання згадка Путивля як давньоруського міста відноситься до 1304 року, а в 1356 році його захопив литовський князь Ольгерд.
В місті проведені неодноразові археологічні розкопки. До останнього періоду існування давньоруського міста (середина XIII ст.) відноситься масове поховання мирних мешканців і захисників Путивля, виявлене в 1979 році. Нині на місці братської могили встановлений пам’ятник.
Численні групи туристів, прибуваючи автобусами до Путивля, знайомляться з історико-культурним заповідником: відвідання краєзнавчого музею, Городка – давнього дитинця, Молченського жіночого монастиря з чудотворною цілющою Молченською іконою Пресвятої Богородиці, меморіал жертвам фашизму, церкви Різдва Пресвятої Богородиці, Меморіального комплексу в Спадщанському лісі, музею партизанської слави, пам’ятника С.А. Ковпаку і в першу чергу, звичайно ж, місць подій, пов’язаних із «Словом о полку Ігоревім» та пам’ятника Ярославні…
Багато рядків «Слова» стали крилатими висловами української культури. Це хоча б:
«Орати тугу, сіяти смуток».
«Квилить-тужить Ярославна».
«Спити Дону шоломом».
«Списа край поля приломити».
«Буй-тур».
«Були Віки Трояна».
«Боян».
«За землю Руську, за рани Ігореві!».
«Заступити шляхи полю».
«Коні іржуть за Сулою, сурмлять сурми в Новгороді».
«Лисиці брешуть на щити».
«Напитися шоломом із Дону».
«Розтікатися мисію по древу».
«Ярославна» – як втілення великих почуттів любові і вірності.
«Написати… про українську жінку, про жінку, про матір, про сестру. Про нашу Ярославну, що плаче рано на зорі за нами», – Олександр Довженко.
Бронзова Ярославна, здійнявши руки, з молитвою-тугою на устах застигла в Замковому парку Путивля – мабуть, все ще благає небеса повернути їй коханого мужа з військом його…
А перед нею – далина-далина. Аж до Сейму і за Сейм.
І дивиться вона у ті краї, у які пішов князь Ігор.
Ось-ось він вигулькне на обрії, ось-ось…
Ярославна плаче на високій стіні Путивля, закликає сили природи. До вітра звертається: «О вітре, вітрило!..», до Дніпра: «О Дніпре, Словутицю…» До сонця: «Світле і трисвітле сонце!..»
– Чому, господине, моє веселіє по тирсі розвіяв?…
І природні стихії, як ніби відгукуючись на прохання Ярославни, починають допомагати Ігорю, який весь в гіркоті поразки і каяння, в бажанні повернутися на Русь… Всеперемагаюча сила любові втілена у плачі Ярославни. Сумний голос Ярославни летить над землею, його чути й на далекому Дунаї.
Вона – ідеал, позастановий ідеал жінки Давньої Русі. На відміну від княгині Ольги, мудрої правительки, яка жорстоко мстить за мужа, Ярославна – носій ліричного, жіночного начала. І хай Ярославна, як жінка слабка і ніжна, фізично не в змозі допомогти мужу, вона здійснює заклинання і вкладає у слова всі свої душевні сили: вона перетвориться в білого сильного птаха, подолає відстань і навіть саму долю… Все, що вона може – вимолити допомогу в сил природи: щоб Дніпро привів до перемоги військо Ігоря, щоб вітер допомагав руським лучникам, а сонце не пекло воїнів мужа…