— Я гадаю, — відповів Йосиф, — що коли житиму далі, то житиму в своїх книгах.
Доріон розізлилася на таку відповідь. Знову ця славнозвісна юдейська зарозумілість! Вона шукала відповіді, яка вразила б чоловіка, але раніше, ніж устигла її знайти, Фабулл сказав сухо і по-латині:
— Ходімо, донько. Це залежить не від нас і не від нього, чи малюватиму я його чи ні. Коли цезар звелить, тоді я намалюю й гниле свиняче стерво.
Йосиф дивився услід обом, доки вони зникли за колонадою, яка обрамовувала дамбу з боку суходолу. Розмова закінчилася не дуже вдало, але він не каявся, що розмовляв.
Цього дня Йосиф написав псалом, що пізніше названий був псалмом громадянина світу:
Так зробився Йосиф із громадянина Юдеї громадянином світу і з священика Йосифа бен-Маттіаса письменником Йосифом Флавієм.
І в Александрії теж були «Месники Ізраїлю». Хоч це було небезпечно, проте і на вулицях з’являлися люди, що носили заборонені шарфи з ініціалами Макавеїв: «Хто як ти, о Господи!» Макавеїсти, відтоді як прибув Йосиф, усіма способами показували йому, зрадникові їхньої справи, свою зневагу. Після його сутички з «біловзутим» Хереасом вони стали трохи тихіші. А тепер, після «Псалма громадянина світу», вони здійняли подвійний галас проти двозначного, заплямованого чоловіка.
Йосиф спершу сміявся. Але скоро мусив помітити, як агітація «Месників Ізраїлю» захоплювала і поміркованих, як починали відвертатися від нього і панове з Великої ради громади. Керівники александрійських юдеїв у душі думали так, як він, але для більшості громади «Псалом громадянина світу» був дикою єрессю, і менш, ніж через два тижні після опублікування цього псалма дійшло в головній синагозі до скандалу.
Коли александрійський юдей гадав, що гросмейстер і його урядовці допустилися неправдивого вироку у важливій справі, то старий звичай дозволяв йому апелювати до всієї громади, й якраз у суботу, перед розгорненим сувоєм Святого Письма. Суботня священнодія, читання зі Святого Письма, не допускалася доти, доки вся громада не вирішувала невідкладно скаргу. Але домагатися такого рішення було небезпечно. Бо коли громада не схвалювала скаргу, тоді той, хто вчинив її, мав перебувати три роки під великим прокляттям. Через таку строгість цим правом користувалися рідко; за два останні десятиліття це сталося тільки тричі.
Тепер, коли Йосиф після опублікування його вірша вперше показався у великій синагозі, це сталося учетверте. Була субота, коли мали читати уривок, що починався зі слів: «І з’явився йому Ягве під Мамрійським дубом». Тільки принесли сувій тори на велику кафедру, з якої мало відбуватися читання, тільки зняли з сувою його коштовний покров і розгорнули його, як ватажок макавеїстів і деякі його прихильники кинулися до кафедри та заборонили читання. Вони зняли скаргу проти Йосифа бен-Маттіаса. Хоч юристи громади, цитуючи різні заплутані пояснення, і визнали, що Єрусалимське прокляття не дійсне тепер для Александрії, але набагато більша частина александрійських юдеїв думає інакше. Цей чоловік, Йосиф бен-Маттіас, винен у нещастях у Галилеї й Єрусалимі, він — подвійний зрадник. Самого його ганебного, рабського одруження з наложницею Веспасіана досить, щоб виключити його з громади синагоги. Під бурхливі схвальні вигуки промовець вимагав вигнати Йосифа з святилища.