— Він тупий проти тебе. Він не має серця, не знає, що ти таке, і що таке картини, і що таке країна Кемет. Іммутфру, мій маленький бог, дряпай мене, щоб витікала моя кров, бо моя кров має бути погана, раз я прив’язалася до нього, й я смішна, що до нього прив’язалася.
Кіт сидів у неї на колінах, дивився на неї круглими, сяючими очима.
Одного разу, запально сперечаючись із Йосифом, при інших, вона сказала йому сповненим ненависті та тріумфу голосом:
— Чому ви, коли вважаєте мене за таку безумну, прийняли бичування, щоб стати вільним заради мене?
Він був збентежений, хотів її висміяти, але враз опанував себе, мовчав.
Коли він опинився на самоті, його поривало туди й сюди. Чи це вказівка долі, певна ознака, що єгиптянка так сприйняла його бичування. Він правильно зробив, стримавшись, не протестувавши проти такого тлумачення; стосовно жінки, яку хочеш мати, така безмовна брехня дозволена. Але чи була це брехня? Він завжди хотів мати цю жінку, а чи міг він колись думати, що вона без жертви та церемонії спатиме з ним? Це була велика спокуса — зробити її своєю жінкою. Вона була йому, священику, заборонена, навіть коли вона перейде в юдейство. Заради чого прийняв він бичування, коли він хутко по тому знову переступить закон? Макавеїсти кричатимуть, ще гірше — вони сміятимуться. Нехай. Це має бути солодка річ, має бути насолода — принести жертву для єгиптянки. Гріх одруження з тою, яку виплюнув римлянин, був гидкий і брудний. Цей гріх сяяв розкішно. Це був дуже великий гріх. Ти не повинен одружуватися з донькою чужинця, сказано в Письмі, і Пінхас, коли побачив, як один із громади Ізраїлю блудив із мідіянкою, взяв спис і пішов за чоловіком у місце блуду та проколов обох, чоловіка і жінку, крізь їхні животи. Так, це був дуже великий гріх. А з другого боку: його однойменник Йосиф одружився з донькою єгипетського священика, Мойсей із мідіянкою, Соломон із єгиптянкою. Малі повинні задовольнятися малою мірою, бо вони потрапляють під загрозу залежатися біля доньок чужинців і прийняти їхніх богів. Він, Йосиф, належить до тих, які досить сильні, щоб вбирати в себе чуже, без того, щоб перейти в нього. Знімайся зі свого якоря, — каже Ягве. Він зрозумів раптом темне речення, Бога треба любити обома сторонами, лихою та доброю.
При наступній зустрічі з Доріон він говорив про заручини й одруження, як про старий, часто обговорюваний проект. Вона тільки сміялася своїм тонким і глузливим сміхом. Але він робив так, немов не чув цього, він був одержимий своїм планом, побожністю перед своїм гріхом. Він уже обговорював деталі, дату, формальності її переходу в юдейство. Хіба в Римі, а також в Александрії не переходили часто в юдейство жінки, навіть із вищої верстви? Уся ця справа трохи заплутана, проте не повинна тривати надто довго. Вона перестала сміятися, дивилася на нього, як на безумного.
Можливо, якраз безумність його проекту й вабила її. Вона думала про обличчя її батька, якого вона любила та шанувала. Вона думала про предків своєї матері, що набальзамовані сплять під гострими горами. Але цей юдей із фанатизмом божевільного відкидав усі заперечення. Для нього не було ніяких перешкод, усі контраргументи розсудливості були, як повітря. Сяючи щастям, зі запальними очима, розповів він Титові та гостям на віллі в Канопусі про свої заручини з дівчиною Доріон.
Дівчина Доріон сміялася. Дівчина Доріон сказала: «Він навіжений». Але Йосифа це не турбувало. Хіба все велике й важливе не вважали спочатку за безумне? Поступово вона, хоч і виявляла запальність та затяту упертість, починала здаватися. Заперечувала, коли інші вважали проект за шалапутний. Приходила до Йосифових аргументів. Вона вже не вважала більше цю ідею за абсурдну. Вона вже пильно прислухалася, коли Йосиф говорив про деталі, починала ці деталі обговорювати з Йосифом.
Перехід в юдейство не був трудний. Жінки не повинні були додержуватися численних заповідей, вони були зв’язані тільки заборонами. Йосиф ладен був іти на чималі поступки. Хотів задовольнитися запевненням, що вона не порушуватиме семи заборон для неюдеїв. Вона сміялася, опиралася. Як, вона мусить відректися, заприсягаючись, від своїх богів, від Іммутфру, її маленького кошачого бога? Йосиф умовляв її. Казав собі, що коли хочеш щось розм’якшити, спершу мусиш дати йому стати належно твердим, коли хочеш щось стиснути — спершу мусиш дати йому належно розширитися. Він стримував себе, виявляв терплячість. Невтомно заводив ті самі розмови.
Але перед Титом він розпускався, сильно нарікав на нездатливість дівчини. Тит прихильно ставився до нього. Він не мав також ніякої відрази до юдейського вчення та звичаїв. Суспільство, що породжує таких жінок, як Береніка, по праву вимагає пошани. Але чи не забагато вимагати від когось, хто через народження належить до іншої віри, щоб він заприсягся зректися видимих богів своїх предків і прихилитися до невидимого юдейського Бога? Принц переглядав свої стенографічні записи, він занотовував для себе деякі особливо неясні релігійні речення та повчання юдейських докторів. Ні, визнати такі марновірства — на це дівчина Доріон не зважиться. Вони лежали втрьох за столом — Йосиф, принц, дівчина Доріон, і дискутували ретельно, серйозно, що справедливо вимагати від прозеліта, а що — ні. Маленький бог Іммутфру лежав у Доріон на плечі, мружив свої палаючі очі, позіхав. Позбутися Іммутфру! Ні, навіть Тит тої думки, що це занадто. Після багатьох суперечок Йосиф згодився, що юдейство дівчини Доріон мало обмежитися формальною заявою про перехід перед належними урядовцями громади.