Була якраз така година, і саме в п’ятницю, коли Йосиф стараннями Реґіна мав потрапити на прийом до цезаря. Для Веспасіана це було розвагою — бачити свого юдея; він любив культиваційні експерименти усякого роду. Тепер він, наприклад, намагався пересадити в свої сабінські маєтки африканські породи фламінго та фазанів, азійські сорти лимонів і слив. Чому не повинен він дати своєму юдеєві права громадянства? Але хлопець має гаразд попітніти для того.
— Ви дуже вимогливі, Йосифе Флавій, — докоряв він замислено. — Ви, євреї, заклято виняткові люди. Коли б я, наприклад, мав намір принести в вашому храмі жертву, або коли би я навіть тут, в Александрії, схотів почитати в синагозі ваше Святе Письмо, ви б чинили мені великі труднощі. Я б мусив щонайменше дати себе обрізати, грім і Геракл! І що там ще? А від мене ви вимагаєте, щоб я вам надав, раз, два, три, права римського громадянства. Чи ви вважаєте, що ваші заслуги перед державою такі важливі?
— Я гадаю, — скромно відповів Йосиф, — це заслуга, коли я перший оповістив, що ви є той чоловік, який врятує державу.
— А чи не занадто ви бистрий щодо жінок, мій юдейчику, — усміхнувся цезар. — Що, зрештою, робить мала? Я забув її ім’я. — Він вишукував арамейські слова: — Будь солодка, моя голубко, будь ніжна, моя дівчинко. Ви вже знаєте. Має вона дитину?
— Так, — сказав Йосиф.
— Це хлопець?
— Так, — сказав Йосиф.
— Сорок ударів, — усміхнувся цезар. — Ви, юдеї, справді люди виняткові. Вам це не дається дешево.
Він сидів вигідно і дивився на юдея, що, повний страху, стояв перед ним.
— Ви, власне, не маєте ніякого права, — сказав він, — посилатися на свої раніші заслуги. Мені казали, що ви сильно блудите. Отже, за вашою власного теорією ви мусите втратити увесь ваш дар.
Йосиф мовчав.
— Ми зараз побачимо, — продовжував Веспасіан і задоволено засопів, — чи залишилося ще щось від вашого пророчого дару. Ну, лиш! Напророкуйте, чи справді я дам вам права громадянства, чи ні.
Йосиф повагався тільки дуже недовго, потім глибоко уклонився:
— Я прикладаю до цього тільки розум, а не пророчий дар, коли вірю, що мудрий і добрий володар не має ніякої причини відмовити мені в громадянських правах.
— Ти уникаєш відповіді, ти, в’юн в образі юдея, — наполягав цезар.
Йосиф бачив: те, що він сказав, не задовольняє. Він мусить знайти краще. Шукав судомно, знайшов.
— Тепер, — сказав він, — коли всі визнали, хто рятівник, моє попереднє завдання здійснилося. Я маю нове завдання.
Цезар скинув очима. Йосиф, дивлячись на нього своїми гарячими проймаючими очима, продовжував сміливо, з раптовою рішучістю:
— На мене покладено вже не майбутнє, а минуле зробити назавжди сучасним.
Він закінчив упевнено:
— Я хочу написати книгу про діла Веспасіана в Юдеї.
Веспасіан вражено дивився на прохача твердим, ясним поглядом. Підсунувся до нього ближче, дихнув йому в лице.
— Гм, це непогана ідея, хлопче. Правда, я уявляв собі свого Гомера трохи інакшим.
Йосиф, притиснувши руку до лоба, сказав смиренно, проте з цілковитою певністю:
— Це буде не недостойна книга.
Він бачив, що цезаря вабила ця думка. І він бурхливо домагався свого. Розірвав собі груди, заклинав:
— Дайте мені права громадянства. Це буде велика, глибока милість, за яку я на колінах мого серця оспівуватиму вашу величність аж до кінця свого життя.
І зовсім одверто, з дикою й смиренною довірливістю благав:
— Я мушу мати цю жінку. Ніщо не вдасться мені, коли я її не матиму. Я не можу взятися до діла. Я не можу жити.
Цезар сміявся. Не без прихильності він відповів:
— Ви навально напосідаєте, мій юдею. Ви інтенсивно провадите ваші справи, це вже я помітив. Повстанець, солдат, письменник, агітатор, священик, покутник, розпусник, пророк: те, що ви робите, робите цілком. Скажіть, зрештою, як це так? Чи ви, принаймні, посилаєте малій у Галилею досить грошей? Щоб вона там не мала нужди, мій юдею. Я не хочу, щоб мій син голодував.
Йосиф втратив свою смиренність. Виклично та нерозсудливо він відповів:
— Я не скупий.
Веспасіан звузив очі. Йосиф боявся, що в наступний момент він дико вибухне, але цього не сталося. Цезар хутко знову опанував себе.
— Ти не скупий, хлопче? Це помилка, — напоумлював він батьківським тоном. — Помилка, за яку відразу ж доведеться поплатитися. Я якраз скупий. Я мав намір взяти з тебе за права громадянства сто тисяч сестерціїв. Тепер ти заплатиш мені ці 100 000 і, крім того, 50 000 пошлеш малій у Галилею.